Білорусь-2008

Серед українців панують дві недіаметральні точки зору про Білорусь. Одна – що там “совок”, заповідник соціалізму часів дорого Леоніда Ілліча, якого білоруси знають під іменем Олександр Григорович (на фото не він!).

Друга – що там мало не рай, і що в і нас би так було, якби усіляки кравчуки-кучми-ющенки все не розікрали.

Є ще пару штампів від наших національно продвинутих громадян, котрі щиро співчувають загнобленим язиком білорусам, діляться досвідом в організації різних вечорниць й тому подібних заходів. Мовляв, мови немає, свідомості немає, і буде цим зайчикам повний капєц, якщо сусіди не поможуть.

Ну так про “совок”. Є таке. Звісно, це найперше візуальне враження. Рідний мешканцям Києва чи Донецька сталінський ампір в Мінську квітне буйним цвітом.

Особливо – на центральних проспектах столиці, що носять милі вуху імена Леніна, Маркса, Дзержинського, Кірова і так далі. Зрештою, про це я вже писав.

Хоч комуністичних символів і забагато, відчуття совка не лише через них.

Від усіх цих дружинників, магазинів “Молоко”, вас много, а я одна, гірки з банок шпротів, касса в пятой секции, тільки для ветеранів ВВВ, мужчина, все перед вами, віє совковою нудьгою і пустотою.

А дошки пошани – не совок? Хоч з іншого боку, достатньо назвати її “Алеєю зірок” і вийде цілком сучасно.

Як і в совку, найголовнішим загальновизнаним святом тут є День перемоги.

Багато інших свят мають сумнівну легітимність і популярність.

Незалежність – свято на рівні назви вулиці.

Інша справа День перемоги, ще й для Білорусі, знаній як партизанський край.

Суспільство, позбавлене орієнтирів, хаває це єдине правильне свято, як національну ідею.

Якби тут був розвинений малий бізнес – мало б місце щось оригінальніше на честь такої події. А так – типові совкові прояви уваги. В цьому закладі ветерани (яким мінімум за 80) мають нагоду скористатись знижкою на третьому поверсі без ліфта. І лише прі налічіі.

Тепер про рай. Щоб там не писав на цю тему, наприклад, Ігор Слісаренко (а написав він недавно прямо-таки едемський репортаж) – до справжнього царства небесного Білорусі далеко.

По-перше, в раю не натикують на кожному кроці по міліціонеру. А там, де їх немає – є відповідні наліпочки. Скептики само собою скажуть, що це заради безпеки мирян, але все ж забагато.

По-друге, майже немає нічого, що так чи інакше ототожнюється з малим і середнім бізнесом. Торгівля представлена як правило монументальними об’єктами. Маленькі недержавні магазинчики – лише кілька бутіків в центрі Мінська. Кафешки, заправки, дрібні сервісні послуги – все це непомітне, навіть для Ігора Слісаренка (само собою, про свиноводні комплекси і тракторні заводи мова не йде).

В магазинах дійсно є все. Ну тобто все, що має бути в магазинах. Але лише дуже закоханий в тутешній режим український покупець зможе сказати, що полиці ломляться. Пива – два-три бренди, соків – так само, сиру – три-чотири. Деяких товарів немає взагалі (наприклад, креветки, шампуні в пакетиках, слабоалкогольні непивні напої). До того ж, все це не дешево.

Ну а про свої свіжі враження від білоруської столиці я напишу пізніше.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.