Коростишів
Щодо назви міста Коростишів є кілька версій. Можливо, вона походить від давнього українського слова «корост» тобто корчі, пеньки, коріння. Колись тут важко доводилось відвойовувати в лісу землі. Ще варіант – від хвороби, корости.
Ще одна версія така. Покровителем древлян, а саме до цього племінного союзу належала ця територія в IX-X століттях, був бог літньо-осіннього Сонця – Хорс, а оскільки відомо, що капища (місце поклоніння язичеським богам) були як в Коростені, так і в Коростишеві, то в назвах цих населених пунктів відбулося ім’я сонячного божества.
Та, судячи з усього, мешканці схильні вважати найкращою таку версію: корость чи короста древньославянською мовою означає труна. Коростишівці сприйняли ритуальну тему як фішку міста.
Цей не дивно. Адже тут з 50-х років XIX століття видобувають знамениті граніти. З нього роблять пам’ятники чорнобильцям і афганцям.
Вказівники.
Аншлаги.
Фонтани.
Меморіали.
Ним нарікають кабаки. (Чудово, напевне, хильнути гранітної горілочки і загризти гранітним салатиком).
А коли коростишівці не знають, що зробити з каменю він просто валяється на подвір’ї.
Зрештою, достатньо зайти на сайт міста, щоб переконатись, що тут вважають національним продуктом.
Вперше назва “Коростишів” згадується в грамоті великого князя литовського Олександра, яку він писав в Вільно 26 березня 1499 року. Бив нам чолом пан Кмита Олександрович і просив у нас села в Житомирському повіті на ім’я Коростешово. Кмити володіли Коростишевом з 1499 по 1565 рік.
15 грудня 1565 року Філон Кмита за 400 литовських кіп продає Коростишів з прилеглими до нього селами своєму родичеві Івану Олізару. Так для міста наступає епоха Олізарів, що триватиме понад 300 років. Після, загибелі Івана в 1577 році в битві з татарами Коростишів та значні земельні володіння успадковує його син Адам. Використовуючи більше силові засоби ніж закон Адам Олізар збільшив свої володіння “залишив своїм нащадкам 7 містечок і 33 села. При ньому на початку ХVII століття в Коростишеві було закладено замок, а в 1602 році костьол.
Один з останніх Олізарів – Густав – товаришував з Міцкевичем, Пушкіним, Грибоєдовим, декабристами, Бальзаком. У Коростишівському маєтку графа Густава Олізара була зібрана чудова картинна галерея творів італійських художників епохи Відродження та кращих робіт польських- художників XVIII і першої половини XIX ст. Його бібліотека нараховувала кілька тисяч томів, причому більшість книг була видрукувана у ХV-ХVII ст. Серед них, до речі, було й рідкісне видання Вергілія.
Чимало часу Густав віддає влаштуванню парку, який завдяки зусиллям господаря перетворився в один із найчудовіших зразків садово-паркової архітектури середини XIX ст. До робіт був залучений знаменитий парковий дизайнер Діонісій МакКлер.
При Густаву вкладалося найбільше коштів в оздоблення костьолу, а для німців-протестантів було побудовано церкву (кірху), при якій діяла школа. Значні суми виділяв граф щороку й на ремонт двох православних церков. У 1829 р. Олізар запрошує перших 30 сімей німецьких сукнярів для розвитку цієї галузі у містечку. Італійські майстри по обробці граніту приїхали сюди на запрошення господаря маєтку у 50-х роках XIX ст. За всі ці діяння вдячні мешканці Коростишева спорудили пам’ятник і йому. З граніту.
В другій половині XIX століття в місті поступово відбувається розширення промислового виробництва. Так поряд з невеликими суконними мануфактурами появляється суконна фабрика. На винокуренному заводі в 1862-63 роках було виготовлено 7286 відер алкоголю.
У Коростишеві в той час знаходились телеграфна і поштова станції, 2 православні церкви, римсько-католицький костьол, каплиця, 6 єврейських синагог, лютеранська кірха, учительська семінарія і при ній – двокласне зразкове училище, 2 церковно-приходські школи, і лікарня, де працювали один лікар і два фельдшери, аптека, трактир і погріб для продажу вина, 4 постоялих двори, винокурний завод, на Якому працювало 12 робітників на чолі з винокуром М. Ф. Завадським.
Базари у Коростишеві відбувались по середах і п’ятницях щотижня. А ще — 6 ярмарків на рік: на Хрещення, в середу 4-ї неділі Великого посту, на Вознесіння, 29 липня, 8 вересня і 7 листопада. Селянська громада мала оброчну статтю — каменоломню, яка приносила 200 карбованців прибутку.
Проте найголовніше таки те, що Коростишів був і залишається центром гранітодобувної й обробної промисловості. Зараз у місті та в його околицях добувають граніт, основний колір якого зумовлений кольором польового шпату – рожевого, жовтого, червоного, зеленого, сірого. Тут зустрічаються рідкісні види граніту, лабрадорит, габро. У місті працює кілька сотень приватних підприємств по обробці граніту, вироби монументальної архітектури яких відомі по всій Україні.
Проїзд до Коростишіва з Києва -106 км (до пістори години), з Житомира – 30 км.
Кто написал, эту ерунду про наш город?
Я если чего-то не знаю, или не понимаю – не выношу тему на всеобщее обозрение…
м-р Брут Reply:
Лютий 16th, 2010 at 00:43
Ерунду про ваш город, как и указано вверху, написал я. Со ссылками на источники, кстати.
Та блин чё за фигня про фишку в городе, ты бы еще кладбище пофоткал.Че за фото – реально убери и не позорь город. Ты та сам с Коростышева? Я думаю нет, а в источниках таких фоток уж точно не было.
Я й не знала,після перегляду фотографій,що проживаю не в місті з гарною архітектурою,а селі сповненому похоронними вінками.Звідки така “любов” до міста та “повага” до жителів..
Це дійсно жах! Ви певно із секти готів, що крім смерті нічого не бачите!!!! Не показуйте свою тупість!!!
люди не підкажете де мені знайті нормальну інформацію про назву м. Коростишіва
в коростышеве есть по лутше места,зачем фотографировать ритуальные услуги!!!????
я понимаю что город живет за счет гранита и т.д
можно было сфотографировать чудесную природу,каньйон например и то лутчше)))))))))))люблю его!!!!!
и уберите эти конченые фотки!!!!!!!!!!!!!!