Скелі Довбуша
Скелі Довбуша – природна пам’ятка, яку наші предки вміло тривалий час використовували під фортецю. Причому ніяким Довбушем тут ніби не пахло.
Довірливим туристам аборигени показують різні довбушеві запчастини: палець, стопу і так далі. В химерних каменюках можна побачити і не те.
Скелі утворилися мільйони років тому. Нині цей камінний лабіринт оточує буковий ліс.
У X–XVII століттях до н.е. тут існувало язичницьке святилище-палеообсерваторія. Після поширення в Карпатах християнства, на місці поганської святині, ймовірно, виник невеликий печерний давньоруський монастир-скит, а невдовзі – сторожова фортеця (одна з твердинь, якими галицький князь Ярослав Осмомисл, за словами автора “Слова о полку Ігоревім” підпер Угорські гори), яка пережила монголо-татарську навалу й проіснувала до XVI століття. (До речі, скелі балотувались на одне з семи чудес України.)
Покоління колишніх мешканців фортеці навирубували в камені печер, лав і сходинок.
Кожна скеля має власну назву: Відьма, Одинець, Шуршун, Голець і так далі.
Нині головними мешканцями екс-фортеці є туристи. До їх послуг люди і коні.
Нещасні туристи повзають камінними джунглями, шпортаючись і ковзаючись на пісковику.
Завзятих чекають краєвиди неймовірної краси.
На пам’ять про власний подвиг екскурсанти зав’язують вузлики
…і випивають.
А як вип’ють – то тягне на подвиги.
До послуг спраглих – спеціалізована криниця для сексуальних меншин.
Завбачливі приносять з собою. Численні столики можна задурно використати для пікніка.
Крім нормальних туристів Скелі полюбляють і альпіністи.
Як стверджує мій друг Андрій Філіппський, завдяки їм ці камені завжди будуть молодими, привабливими й добрими для тих, хто приходить сюди з добром.
Тільки навіщо вузлики зав’язувати ?
Як на мене то це – варварство. Потім ці целофанові пакетики літають по всім горам. До того ж це виглядає не естетично, ніби якийсь мусорник.