Туніс: Верблюди

Продовження. Початок про біло-блакитне місто, Метлаві і тамтешню торгівлю тут.

Верблюди в Тунісі – як в нас коні і корови одночасно. І засіб пересування, і перевезення вантажу, і м’ясо з молоком в кінці кінців. Плюс шерсть. Суцільна користь, одним словом.

Якщо бути занудою, то власне верблюдів тут немає. Місцеві одногорбні кораблі пустелі називаються дромедари (саме вони є емблемою мови Perl). Дромедари чудово пристосовані до життя в засушливому кліматі: горб має чималі запаси жиру, запаси води (в шлунку, а не в горбі, між іншим) дозволяють верблюду зо два тижні жити без пиття, на ногах і колінах – захисні мозолі, на повіках – величезні вії, що по ідеї захищають очі від сонця.

У вільний від роботи час дромедари паркуються навколішки і в такому стані втикають стільки, скільки треба. Їх господарі тим часом говорять за життя і все таке. Дорослий верблюд піднімає до 200 кг і може з цим вантажем проходити до 50 км за день.

Сісти на припаркованого верблюда зовсім не важко: перекинеш ногу і ти вже в сідлі. Але коли верблюд встає чи сідає – слід міцно триматись.

Під час поїздки, тицяти ногами в боки, казати ”тпру” і так далі марно: це не коні.

Верблюдів або скеровують якимось командами арабською, або тягнуть за мотузка, вдітого дромедару в ніс.

Туристів возять організованими групами. Подорож Сахарою займає годину – більше там робити немає чого.

Група підтримки весь час супроводжує очманілих туристів поруч. Особливо небезпечні групи дітей, що закидують вам банки з колою, вимагаючи за це неадекватні гроші навзаєм.

На відміну від людей, дромедари дійсно комфортно пересуваються пісками. Пісок місцевий, до речі, дрібний як цукрова пудра.

Як вони витримують два тижні – не знаю. Наприкінці годинної подорожі всі дромедари дружньо зупиняються на піт-стоп. Гадять вони і без піт-стопу, але під час його вони ще й бурно пісяють.

Найкозирніші – білі верблюди. Та сруть вони не більше і не менше за коричневих.

Під час піт-стопу дуже доречно оглядати пейзажі.

Туристичним верблюдам у містах прив’язують спеціальні мішечки для гімна.

Як пишуть в енциклопедії, бойові верблюди за свою прохідність і виносливість дуже влаштовували армію. Можливість майже місяць економити на фуражі для вічно голодних військ дуже корисна. Але той факт, що верблюди начисто відмовляються затоптувати піхоту, а замість копання максимум готові плюватися істотно вплинули на масовість їх використання особливо у наступальних операціях. Слони для атаки підходили значно краще.

Та й самим дромедарам їх мирне використання до вподоби. В них це по морді видно.

Далі буде.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.