Сіді-Бу-Саїд. Біло-блакитне місто
Це таке містечко біля столиці. Шматочок Андалузії. Африканський Монмартр, пристанище митців і туристів. Готовий набір відкриток.
Вузькі мощені бруком вулички крутяться навколо пагорба. Гармонія стилю нагадує про залишки культури іспанських маврів, принесену сюди морисками. Так звалися мусульмани, конвертовані в християнство.
Та на думку (небезпідставну) інквізиції й переважної більшості жителів Іспанії та Португалії, насправді мориски залишались вірними Аллаху. В якості доказу наводили їх надмірну чистоплотність, незвичну для часів середньовіччя.
Наліво і направо — тупички, що впираються в двері.
Двері — візитівка Сіді-Бу-Саїда. Кожні — витвір мистецтва. Деякі з них оформлені як високий мармуровий портал з аркою, двостулковими синіми дверима з узорами у вигляді та неодмінними важкими металевими ручками.
Розпис дверей, виконаний з дрібних кульок, часто складається у черепи, зірки, півмісяці.
На відміну від традиційних мусульманських кварталів, стіни не глухі, а мають вікна.
Навіть балкони є. Решітка ховає не лише від немилосердного сонця, але й від чужих очей.
Височину над морською затокою запримітили ще римляни та карфагеняни. На горбі встановили пожежну вежу, а місцеві багатії почали будувати тут собі заміські вілли. В XI столітті поселення заграбастали альморавіди. Це були войовничі проповідники, такий особливий сорт мусульман. До пожежної добудовують ще й вартові вежі, а гору називають Маяковою.
Своє сучасне ім’я поселення отримало на честь святого Бу-Саїда (приставка Сіді, яку йому згодом дали люди, й означає «святий»). Дядько, якого направду звали Халаф аль-Тамімі Беджі Бен Яхья, марокканець за походженням, після паломництва до святих місць і навіть армійської служби був настільки вражений цими місцями, що залишився тут назавжди.
За свої благочестя, глибокі релігійні знання Бу-Саїд заслужив славу святого. Кажуть, що він не лише лікував хворих без жодних медичних засобів, але й вмів гіпнотизувати скорпіонів! Після смерті у 1231-му його поховали на одному з пагорбів.
Починаючи з XVII століття поселення остаточно стає царським селом для багатіїв Тунісу. Мається на увазі місто Туніс, до якого звідси кілометрів з 20. Проте для християн місто залишається закритим до 1820-го. Хоча в середині XVI тут все ж розміщувався іспанський гарнізон.
Натомість місто служить за опорний пункт арабським піратам. Ну а те, що пірати — ще й романтики відомо всім. Аби зберегти неповторну романтичну атмосферу цього міста, влада повеліла щороку малювати всі стіни в білий, а вікна і двері — в блакитний колір.
Значна перебудова піратського містечка відбулась за французів, в 1910-20-х наказом барона Рудольфа д’Ерланже. Забороняються будь-які хаотичні будівництва, а біло-синя гамма стає офіційною. І Партія регіонів тут ні при чому.
Хоч зустрічається і місцева опозиція.
У численних ресторанчиках пропонують головний туніський напій — чай з кедровими горішками (в інших містах в чай додають м’яту й арахіс). Дуже солодкий. Цей чай тут називають берберським віскі. Для туристів це звучить дещо іронічно: Сіді-Бу-Саїд — місто з суворими арабськими традиціями, алкогольні напої та пиво тут не продаються взагалі.
Мешкає в містечку біля п’яти тисяч жителів, з яких кожен двадцятий — художник. А в сезон щодня додається ще п’ять тисяч туристів. Їх на пагорб довозить кумедний паровозик. На його вікнах — портрети президента. Та про це згодом.
Халаф аль-Тамімі Беджі Бен Яхья, скажу вам, був в принципі правий. Де, як не тут опановувати сенс життя?
Ну або гіпнотизувати скорпіонів, в кінці кінців.
Коментарі