Вінниця

Кожного разу, коли буваю у Вінниці, то або проїжджаю її уночі, або взагалі немає часу на походеньки. Та цього разу – пару хвилин знайшлось. Вінниця – місто панське, це я переконаний. Маленькі будиночки, яких так багато у Старому місті (там я ще пройдуся) розбавлені тупими совдепівськими новобудовами і губернськими хатами.

Як не дивно, у комплекті це виглядає симпатично. Особливо, якщо відійти в бік від центральної вулиці – Соборної, яку так і хочеться штамповано назвати “головною артерією”.

Вінниця, між іншим, народилась зі мною в один день – 13 червня, лише 1385 року. Тоді король Володислав II Ягайло в Кракові підписав якийсь указ.

От скажіть, вінничане, що дивитись на тій Соборній? Свято-Преображенський собор?

Чи пам’ятник дівчинці на апельсині, який забабахали після однойменної революції на хвилі профуканого ентузазизму? Дівчинка, до речі,  конкретно нагадує Гагаріна.

Або оцю хату облради, що на кожній листівці про місто?

Чи, прости господи, на Макдональдз? Кажуть, що про його відкриття дуже скоро пошкодували. Бо консервативні жителі Вінниці ніяк не доганяли сенс існування кабака з дорогезними булками, ще й без спиртного. І це в місті, названому на честь винокурень, де варились винні пивасики.

От в бік – це зовсім інша справа. Є, чого вже, ще один банальний об’єкт – водонапірна башта. Її будували на початку XX століття. Влада міста перейнялася проблемою водопостачання і задумала спорудити водогін. В результаті на Театральній вулиці постала цілком фотогенічна вежа, висоту якої було розраховано так, аби в жіночій гімназії був тиск води і на найвищому поверсі. Взимку води трішки підігрівали. Щоб будівля не простоювала, на горі спорудили оглядовий майданчик для пожежників і вмурували годинник. Що цікаво, що власне для водонапору вежа працювала всього 10 років.

Зараз у вінничан вже інші проблеми.

Хоча дух творчості ще не вивітрився.

Сильна Вінниця і своїми революційними традиціями. Ось мужики ще до помаранчевої революції голосують за розпуск ради.

Про цей та інший подвиги батькі міста нагадували постійно.

Є на кого сподіватись і нині.

Благо, якщо ви втомились, то є куди прийти, щоб “облегшитись”.

Коли є суперечки – вінничан є кому розсудити.

От хіба ви б скаржились на життя, якби жили в такому милому будинку?

Або в такому.

Тим більше, що все поруч.

І про тебе ніколи не забувають.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.