Монастир Десяти тисяч Будд у Гонконгу
Гонконгофілія – важка форма туристичного захворювання. Навіть ті, хто бував тут не раз прагнуть повернутись знову і знову. І не лише задля ностальгії за Алеєю зірок, хмарочосами острова Гонконг, піком Вікторії чи нічним ринком на Темпл-стріт.
За бажання кожне нове відвідування цього фантастичного міста може мати як мінімум одне приємне відкриття. Як от монастир Десяти тисяч Будд, захований у спальному мікрорайоні Ша Тін.
Власне Будд там аж цілих 13 тисяч і, здається з часом з’являються все нові скульптури. Шлях в гору, до монастиря, повз сотні і сотні різноликих і навіть різностатевих Будд (а за теорією природою Будди наділені і жінки) – головна фішка цієї атракції. Атракції – бо заснований в 1951 році монастир перестав бути діючим і наразі є скоріше туристичним чи історичним об’єктом. Втім, вхід на його територію безкоштовний і платити нікому не треба. Кілька табличок також інформують туристів, що монахи, яких ви можете зустріти, не мають у вас нічого просити. А якщо просять – це не монахи, а заробітчани. Зсновник монастиря Юе Ку проповідував в обителі міста Гуанчжоу. Але після Другої світової задумав заснувати буддистський коледж. Землю під святу справу презентував тутешній тютюновий олігарх. Вже у доволлі похилому віці – Юе Ку народився в 1879 році – з учнями особисто тягав будівельні матеріали на гору. А це, скажу вам, ще те задоволення. Навіть зараз майже 500 сходинок до храму долаються не просто. А діду було за 70. За вісім років монастир відкрився. Сам засновник обітелі прожив до 87 років. Як справжній буддист він раптово відчув свої сили вичерпаними і спокійно помер, причому сидячи, рівно о 20:00. Забальзамоване тіло учителя зберігають у головній залі центрального храму монастиря. На території обителі розташовані ще кілька храмів та дев’ятирівнева пагода. Крім того, є кілька колумбаріїв де зараз поховано понад п’ять тисяч душ. З монастирської гори для відвідувачів відкривається панорама району Ша Тін. Попри усталену уяву багатьох щодо Гонконгу, як міста надзвичайної урбанічтичної концентрації, на ділі забудова займає лише чверть території. Решта – недоторкані ліси, гори, острови, навіть пляжі. Жителі міста та його уряд свідомо пішли на утиски особистого простору, аби мати оце природнє багацтво на своїй, нехай невеличкій землі. Але це вже інша історія. З моїх заміток про Гонконг також можна прочитати:
Абердин. Рибна столиця Гонконгу
Великий Будда Гонконгу
Тай-О. Венеція Гонконгу
Гонконг: пік Вікторія
Вечірній Гонконг
Англійський Гонконг
Гонконгські заборони
Читайте також:
Коментарі