Угорщина: Транспорт і дороги

Початок про Вишеґрад, “Унікум” з паприкою, угорських героїв, Буду і, вибачаюсь, Вайдахуняд.

Дороги в Угорщині – саме задоволення. А за задоволення треба платити. Тому автобани платні. Залежно від класу машини і тривалості проїзду слід купити наклейку і їздити. Ціна – від півтори тисяч форінтів і вище (40 грн. за чотири дні катання). Може це й не дорого, але краще платити за дорогу, аніж скакати ямами як в нас, сплачуючи потім за ремонт машини.

Водії тут ще чемніші, аніж в Білорусі. Це й не дивно, бо якщо в Білорусі за моїми теоріями порушників каструють, то в Європі – карають євро, причому чималеньким.
За межами населених пунктів можливі підходи до траси відбиті парканчиками, в межах – високими бетонними парканами з звукоізоляцією. Через певні проміжки – телефони SOS.

Розмітка всюда настільки ідеальна, що краще мовчати, ніж говорити. На перехрестях, пунктирні чи суцільні лінії продовжуються як для головної, так і для поперечної дороги, утворюючи малюнки в хрестики-нолики. Навіть в провінції водії суворо дотримуються розмітки.

Знаки відрізняються найдрібнішими нюансами. Корови як живі, а дітки – грайливі.

Під знаком стоянки одна табличка інформує чия це стоянка, нижче – скільки саме одиниць транспорта тут влазить. Наприклад, це – стоянка для одного автомобіля інваліда.

Це ж продубльовано на асфальті.

Оскільки навіть святі можуть грішити, велосипедні доріжки і трамвайні колії відбиті бетонними прищами.

Велосипедні доріжки також мають розмітку, що виглядає остаточним знущанням, особливо на фоні їх вкрай невеликої кількості. Угорці попри свої економічні труднощі, давно пересіли на авто. Влада, стурбована наявністю корків (кияни, ха-ха!, ви б бачили ці корки – сміхота), подумує про запровадження спеціального податку для тих, хто їздить в машинах сам. За задоволення сидіти самому в чотиримісному транспорті теж платитимуть.

До речі, зверніть увагу на знак вище. Наліво – базиліка святого Іштвана, направо – синагога. Я пішов наліво, але про це іншим разом. Щоб не блукати, на аншлагах чітко позначено звідки і куди йде нумерація будинків. Там, де немає будинку, на який прибити аншлаг - аншлаг ліплять на слупи.

Транспорт представлений також автобусами, кумедними трамваями і приміськими електричками і метро. Переповнених вагонів не бачив. Трамвайний маршрут №2 є майже екскурсійним, бо слідує вздовж Дунаю, повз парламент.

Квиток на всі види транспорту коштує 230 форінтів, це приблизно один євро. Купити квиток можна в спеціальних кіосках, які працюють до 8-ї вечора. Транспорт їздить до півночі і де купити квиток пізнім вечором не ясно. Автоматів є дуже мало. Штрафи і тут чималенькі. Таксі коштує 10-20 євро за поїздку.

Залізничний вокзал, принаймні західний, виглядає доволі по-львівськи.

Метро взагалі кумедне. Я знаю, що в метро знімати не можна, принаймні в нас, і про всяк випадок не знімав. Вхід, як правило, схожий на вхід до громадського туалету. Станції зачасту не глибокі і без ескалаторів. Ліній три, будується четверта.
Перша лінія – найстаріша на континенті, старіше метро лише в Лондоні. Дуже схоже на дитячу залізницю, що їздить в парках. На вході – ніяких турнікетів і лише автомати для компостування квитків. Пересадка на лінію – новий квиток.

Культурність нації як ніщо інше демонструється туалетами. Загалом (якщо не брати до уваги виходки на районних автостанціях) ми не сильно програємо. Та придорожні туалети – поза конкурсом. Безкоштовні і універсальні. Умивальник по черзі дає мило, воду і гаряче повітря. На підлозі також чисто, чи то угорці цілять краще, чи то все прибирає якийсь невидимий автомат.

Про угорських красунь далі буде.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.