Влколінець. Об’єкт 622
Влколінець, себто Вовче село, заховалося між карпатськими горами північної Словаччини. Місцеві переконують, що вовки й досі не перевелися. А от люди навпаки, повтікали до міст. Сучасне населення Влколінця — лише 35 жителів.
В принципі, й це немало, адже село є по суті скансеном, музеєм під відкритим небом. Його мешканці не надто активно послуговуються благами цивілізації та воліють і надалі жити насамоті з природою. Що в них не дуже вдається — крутою асфальтною доріжкою сюди раз по раз сунуть туристичні автобуси.
Люди оселилися тут віддавна. Перша згадка датована
І поки в долині змінювались епохи, тут стригли овець, робили сир та майстрували з деревини. В кращі роки у селі мешкали три сотні людей. В
Не вийшло. Лідерів заколоту засудили і все залишилось як було. Наприкінці XIX століття спустілий Влколінець долучили до промислово розвиненого Ружомберока.
Від українських карпатських сіл словацький Влколінець вирізняє в першу чергу незвична барвистість. Погодьтеся, від сіро-коричневого гуцульського маєтку несе смутком та якоюсь безнадьогою. А тут ніби й ті самі дерев’яні хати, а от веселенькі пастельні кольори стін додають якоїсь казковості.
Центральною й можна сказати що єдиною вулицею Влколінця тече потічок — головна водна артерія поселення, джерело питної води.
На центральній площі, біля школи дерев’яна дзвіниця 1770 року.
Натомість церква мурована,
Хати будувались на кам’яних підмурках з цільних колод. Дах робився з черепиці чи дранки. З 55 будинків 18 — жилі, решта служать за експонати.
Мало не забув пояснити заголовок. Справа в тому, що у
Влколінець на картах Google. Присілок містечка Ружомберок в Жилінському краї Словаччини.
Коментарі