Угорщина: Вайдахуняд

Початок про Вишеґрад, “Унікум” з паприкою, угорських героїв і Буду.

Як я вже згадував, угорці не сповнені ейфорії від вступу до ЄС. Так, кордони стали прозоріші, так, побільшало туристів, так, в Будапешті розбудувались корпуси Hewlett Packard чи якогось Сеата. Але різка зміна соціальної політики, масові обтяження на власність (а приватизовано в Угорщині все) та й взагалі – суворі реалії капіталізму сильно вдарили по самовпевненості рафінованих угорців. Ми навіть спитали, чому вони такі не усміхнені, чим сильно образили екскурсовода.

Більшість фасадів центру розмальовані графіті. Будинки належать співвласникам, а на ремонт фасаду грошей шкода. Жеків у нашому розумінні немає. Чомусь фото будинку десь пропало, але суть от така.

За чий кошт на вулицях ставлять кадки з деревами не ясно. Моя версія, чому саме кадки: бо земля муніципальна, і щоб в ній щось садити треба платити бабло.

Інвалідів в Угорщині шанують. В купальнях Сечені для них окремі підйомники, на вулицях – стоянки, на сходах – пандуси. А от виплати з пологів скоротили. В час, коли Ющенко з Януковичем змагаються хто більше, в Угорщині декретні в повному розмірі сплачують лише п’ять місяців.

До речі про купальні. Фотографій, на жаль, немає, бо люди там лікуються і це не гарно. Купалень з термальними джерелами в країні більше тисячі. В Сечені процедура купання така: в роздягальні ховаєш речі до шафки, підкликаєш гарсона, який крейдою щось пише всередині дверцят і видає тобі металевий жетончик. Всього в цих купальнях три великі басейни (де все булькає і вирує) і 16 маленьких. Деякі на пару чоловік. Плюс вологі сауни по 40 і 55 градусів, всидіти в якій може хіба любитель аджики.
Вода – від 18 до 38 градусів. Якщо сидіти довго можна зварити яйця. Старенькі дідусі грають в шахи, бабці плавають по колу.

Неподалік від Площі Героїв стоїть замок, вибачаюсь, Вайдахуняд. Перед ним – спущене озеро, яке зимою може бути ковзанкою. Тільки от зими тепер в Угорщині нема.

Замок оточений справжнім ровом.

В головній будівлі – музей сільського господарства.

Навпроти – похмурий монах на прізвисько Анонімус. Поруч – однойменний ресторан. Якщо монаха потримати за палець – можна успішно здати іспит.

Поруч – ще декілька будівель. І всі вони… бутафорія. Бо збудовані до того ж тисячоліття набуття уграми батьківщини. Збудовані за реальними будівлями, але після завершення свята вони так сподобались будапештцям, що будівлі не розібрали. Такий от замок, де ніхто не жив.

Через Дунай перекинуто п’ять головних мостів. Найприкольніший – Ланцюговий. Його ще називають Стара дама. Міст збудовано в 1848 році на замовлення графа Сечені. Закладали його за шість років до того у присутності Габсбургів. А вже через рік після побудови – підривали 400-ми кілограмами пороху. Міст встояв (для мого будинку, гадаю, вистачило б 100 кіло). При в’їзді на місто стоять два леви. Якщо між ними проїде мужик, що навіть подумки не зраджував жінці, леви ричатимуть. Досі ще ніхто їх рику не чув.

А пропливаючи під мостом треба задумати бажання і головно кричати, плескати руками та тупати ногами. Тоді бажання неодмінно збудеться. Екскурсія – це п’ять мостів в один і в другий бік. Разом – десять. Саме стільки бажань я зажадав.

Про угорські дороги – далі буде.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.