Антопіль. Ясеневий гай Четвертинських
За давнім феодальним звичаєм, який в Україні турботливо бережуть і досі, посадовці вважають за необхідне пустити коріння навіть тимчасово посідаючи якесь регіональне крісло. Брацлавський каштелян (щось типу старости) Антоні Ян Святополк-Четвертинський свою резиденцію вирішив облаштувати в Антополі.
Туди й вирушаємо.
Взагалі-то, давній рід Святополк-Четвертинських мав за родове гніздо волинську Четвертню. Проте за кілька століть одна з гілок роду дуже непогано проросла й на Поділлі.
За наказом каштеляна на пагорбах Антополя висаджують величезний парк. Двадцять сім гектарів — дуже навіть немало. Плакучий ясен, сосна, горіх, ялина, клен, явір, горобина, береза. Англійську ландшафтну інсталяцію доповнюють віковічні дуби.
Під одним з них ніби-то відпочивав Олександр Пушкін. В цій глушині поет, гостюючи в Тульчині, опинився випадково, під час полювання. Блукаючи, як пише моя колега, він вийшов до садиби Четвертинського.
Класичний палац розташований на височині. Звідси відкривалася перспектива на каскад ставків з мальовничими куточками, утвореними галявинами з групами окремих дерев або суцільними масивами дубового, ясенового і соснового гаїв.
Периметром парк оточений автентичними мурами.
Помер Антоні Ян в 1830-му, маючи 86 років віку. Цілком можливо, що він ще побачив свій палац — будівлю датують приблизно тим самим роком.
Весь комплекс, окрім палацу, включає в себе господарський будинок, стайню, голубівник, склад-льодовню. Будівлі переважно початку XX століття зведені останнім власником маєтку — Каролем Ярошинським.
Той був людиною сучасною, підприємливою. Кароль вважався, як би зараз сказали, олігархом. Через численні власні банки контролював купу підприємств, зокрема — з півсотню цукрозаводів. Очевидно, що він намагався вдихнути в старе помістя нове життя, впорядковуючи та розбудовуючи його.
Після революції палац передали під богадільню. Вже у новітні часу тут відкрили психоневрологічний будинок-інтернат.
Пригадуючи мою ганебну втечу мій стратегічний відступ з Кривчика, нова зустріч з божевільними громадянами не тішила. Ще б пак: одна справа — дивитись Шустер live по телевізору, інша — безпосередньо зустрічатись з психічно неврівноваженими співвітчизниками.
— І що, — запитали ми у місцевої жіночки, — не буйні ваші пацієнти?
— Та як хто, — пані ногою пошаруділа осіннім листям. — Бува котрась із сестричок і пожаліється.
Заклад для них став рідною домівкою, — пише вінницький сайт socinform. — У тридцяти великих просторих жилих кімнатах проживають 120 підопічних. Затишно, тепло, чисто у дуже красивому інтер’єрі після виконаного ремонту. Приміщення оздоблені живими та штучними квітами. Передбачено дві кімнати для прийому гостей та рідних мешканців закладу. Продумано усе для проживаючих у цій затишній домівці: є молитовна кімната, дві зали відпочинку, кімната для ручної праці, бібліотека, чотири побутових кімнати. Також з великою турботою ставляться тут до стану здоров’я проживаючих у установі- обладнано дві кімнати гігієни, медпункт та фізкабінет, ізолятор і карантинна. Гостинно зустрічають три зали їдальні та кухня, де варять борщ ще на панській плиті.
Про ремонт не брешуть. На відміну від сотень нещасних українських палаців, Антопільський — у відмінному (принаймні ззовні) стані.
Відчувається господарський хист директора, який у прямому сенсі припахав своїх підопічних:
Вони з задоволенням займаються трудотерапією, працюють на фермі та у полі. Як кажуть у народі — виручає хліб з рідного поля. За нашим підсобним господарством закріплено 66 гектарів сільськогосподарських угідь — з них 1 га саду, 8 га пасовищ, решта — орні землі. Для переробки зерна на борошно, крупи маємо власний млин і крупорушку, котрі забезпечують безперебійну роботу пекарні, макаронного пресу.
Сучасний Антопіль — не гірший і не кращий за чимало подільських сіл. Вбиті дороги, не надто багаті з вигляду хати, знищена інфраструктура
В центрі села — збудована в середині XIX століття церква Здвиження з якимось східними мотивами.
Дістатись до Антополя можна кількома путівцями. Один автобан — полями, від Комаргорода, переїздом через не так вже й давно розібрану вузькоколійку Вапнярка-Ямпіль (залізниця досі прикрашає всі доступні карти, зокрема й електронні).
Другий путь, епізодично брукований — від Вапнярки.
Дорога звивається мальовничими пагорбами, проповзаючи селом Марківка. Кажуть, що аж сюди сягає підземний хід з Антопільського маєтку.
Село, що дістало свою назву від міфічного козака Марка, вперше згадується у XVI столітті. Четвертинські теж були тут господарями і клопотаннями Януша Четвертинського Марківка навіть дістала в 1760-му маґдебургію.
Патроноване ним містечко магнат перейменував на свою честь — Янушград. В центрі було зведено солідну замководібну ратушу. «Турецьку фортецю», як її називали місцеві, остаточно зруйнували в середині 1960-х.
До наших днів ще одна будівля того часу дотягнула — Святоуспенська церква. Дерев’яний храм збудували в 1767-му без жодного цвяха. (Що втім говорить про скупість князя — наскільки я розумію без цвяхів будували не від великих бюджетів).
Триверху церкву в 1848-му рятували від падіння. Тоді храм підняли на кам’яні підмурки. Разом з триярусною дзвіницею комплекс вважається пам’яткою державного значення.
Антопіль на Google-картах. Село Томашпільського району Вінницької області.
Проїзд на автомобілі від Києва — 370 км (біля 5 годин дороги), від Вінниці— 119 км, від Кам’янця-Подільського — 220 км.
Дзякую за класни фото!)
Красотища!
Только тут реклама на радио в Киеве, недорого
Дякую за гарну ділянку. Спеціяльно, передчуваючи задоволення, залишив його допоки з’явиться час.
Втім, дивне враження залишають всі ці розвідки: ніби от був собі край і жили в ньому таки люди, а потім сталася якось катастрофа – і от – пустка, заселена бидлом – та ще залишились якісь такі рештки.