Ліон, але не кіллер
Одне з найбільших французьких міст заснували чи то самі гали, чи все ж римляни. Останні дивились на тодішній Ліон скоріше як на торговицю, бо ні фортеці, ні інших суто міських у їх розумінні рис поселення не мало.
Не факт, що так вважали б ті ж Астерікс з Обеліксом. Та як би там не було, але в 43-му році до н.е. за постановою римського сенату до гальського поселення на Роні вводяться регулярні війська з тим, аби заснувати тут римську колонію.
Місто назвуть Лугдунум (пагорб сонця), а справою тою опікується Луцій Мунацій Планк, на той момент вже колишній соратник Юлія Цезаря.
Зараз той пагорб зветься Фурв’єр (від латинського forum vetus). Споруджену там в 1884-му році базиліку Нотр-дам-де-Фурв’єр видно здалеку. Перша церква була закладена на руїнах римського форуму ще в 1168-му.
Після повстання гугенотів у XVI столітті залишилась лише одна башта, але й вона на початку XIX століття вже ледве стояла.
Капеллу ту в 1830-45 роках розібрали і повністю відбудували заново. На вершині встановили позолочену статую Діви Марії. Поруч в 1872-му почали будівництво нової базиліки, яку завершили через 12 років, а оздоблювали аж до 1964-го.
Правіше від базиліки видно металеву башту Фурв’єр висотою 86 метрів, точну копію фрагмента башти Ейфеля. Це ми дивимось на гору Фурв’єр з площі Белькур, про яку дещо згодом.
Місто на перетині доріг між північчю і півднем активно розбудовується. Поруч з базилікою можна побачити руїни театру, терм, акведуків. За імператора Октавіана Августа (тобто за якихось років 15) Лугдунум вже вважається столицею Галії. Тут народились майбутні імператори Клавдій і Каракала, тож можна уявити собі значення цього міста.
В римський період тут мешкало десь 40-50 тисяч людей. Для порівняння: в Парижі в ті ж роки — разів в десять менше. В 197-му році Лугдунум від щирого серця палять і грабують, тим самим завершуючи римський період біографії міста.
Нове, середньовічне піднесення Ліона міцно пов’язане з католицькою церквою. Перших християн — ліонських мучеників — тут замочили ще за римлян. В XI столітті місто стає центром першого французького єпископату. А в 1173-му церква отримує повну владу над правосуддям, торговими, фінансовими, військовими і навіть звичаєвими справами Ліона.
В місті відбуваються два Вселенські собори з двох десятків за всю історію християнської церкви. Це такі спеціалізовані надмасштабні заходи з визначення зовнішньої і внутрішньої політики. Щось схоже за збори засновників підприємства, лише без кадрових питань.
Наслідками проведення Другого Ліонського собору стала чи не перша спроба унії з православною церквою, такий собі первісток Брестської унії з майбутньою появою греко-католиків.
Зібрання ті відбувались в соборі Сен-Жан (інакше кажучи Івана Хрестителя). Його побудували також з давніх римських запчастин десь у XII столітті. Потім, як це було прийнято у середні віки, багато разів добудовували, перебудовували й тривало це до 1481-го. Менше як за сто років храм покоцали ті ж таки гугеноти.
Катедра цікава не лише через свій вік. В соборі розміщено діючий астрономічний годинник, найдавніший у Франції. А ще — саме тут всемогутній в майбутньому Рішельє став кардиналом.
До собору дотична споруда школи співу, яку датують ще XI століттям.
Середньовічне місто переповзло з пагорба на річкову долину. (Зараз воно в купі зі згаданими соборами включене до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.)
Міська громада все менше бажала миритись з всевладною церквою. У справу вмішується король Філіп Красивий й бере Ліон під опіку. Така королівська увага до міста збережеться і надалі.
Наприкінці XIV — не початку XV століть Європа під владою чуми. Епідемія забирає третину мешканців Ліона, місто знову занепадає.
Відродженню сприяє вигідне розташування міста. За указом короля проводяться щорічні ярмарки, а після податкової привілеї від Франциска I — стрімко розвивається текстильне виробництво. Від тої пори починається ткацька слава міста, апогеєм якої стане відоме нам з підручників повстання ліонських ткачів. Зі 120 тисяч жителів, 30 були так чи інакше задіяні у текстильній і шовковій промисловості.
Як ви розумієте, це ми вже перескочили до буржуазного періоду історії міста. Його центр ще переповзає, цього разу на півострів Прескіль, утворений злиттям Рони і Сони. Найбільшим майданом не лише цього району міста, але й Ліону загалом, є площа Белькур. Вона третя за розмірами у всій Франції — 62 000 кв. м.
Колись тут були пасовиська, аж допоки цю територію не викупив Людовік XIV. Майдан називають Королівським (після майбутніх революцій перейменують на Белькур), а в центрі встановлюють кінну статую короля-власника. Постамент підпирає парочка зі стражданням на обличчі, які символізують Рону і Сону.
Літом тут мітингують профспілки й катаються на роликах, взимку — облаштовують ковзанку. Під площею — величезний торговий центр паркувальний майданчик, що дуже актуально для центра великого міста.
З меншою помпою в 2000-му році на площі встановлено пам’ятник знаменитого уродженця Ліона — письменника-авіатора Антуана де Сент-Екзюпері. Позаду фігури льотчика стоїть маленький принц.
На площі Тіро, де колись був монастирський сад, в середині XVII століття будується ратуша, Отель де Віль де Ліон. Кінну статую вже згаданого короля Людовіка XIV під час Французької революції з фасаду приберуть, а після реконструкції на те ж місце прилаштують Генріха IV (між іншим лідера гугенотів, які чимало напакостили історичним пам’яткам міста).
На площі у часи Французької революції працює гільотина. Приблизно на цьому місці в 1891-му відкривається фонтан роботи скульптора Фредеріка Бартольді, масона й автора тої самої Статуї Свободи.
Бартольді виграв оголошений мерією Бордо конкурс у 23 роки. Проте щось там не склалося й проект відклали. Після гучної слави Статуї Свободи влада Бордо намагалася повернутись до старого проекту, але тепер для неї той фонтан виявився задорогим, й ідею реалізували в Ліоні.
Жінка на фонтані — то Франція, а керована нею квадрига — то головні французькі річки (Сена, Гаронна, Рона й Луара). З носів тих річко-коней валить пара. Вражає, одним словом.
На площі ще кілька цікавих будівель. А під нею, між іншим також, не базар, а паркінг.
Поруч — будівля Опера Нювель, названої так на честь свого архітектора. Будована в 1756-му споруда з часом виявилась замалою, й потребувала розширення. В результаті оперу капітально переробили, поглибивши її як долу, так і надбудувавши сміливу конструкцію згори.
Раз вже мова про мистецтво, то не забуваймо, що Ліон є батьківщиною кіно. Тут жили брати Люмьєр, тут вони винайшли сінематограф, про Ліон була одна з перших в світі рухомих стрічок — «Вихід робочих з фабрики». Це її, а не «Прибуття потяга» демонстрували брати на легендарному показі на бульварі Капуцинів. (В мегабазі IMDB фільм має id 0000010).
У міжріччі Рони і Сони в наші дні мають намір не лише плекати визнану архітектурну спадщину. Масштабний проект Коніфлюенс вживляє у старе тіло новий, модерновий зміст. Облаштовуються готельні й торгові комплекси, музеї, центри розваг, спортивні зали. Не знаю, як щодо Цезаря, але Астерікс з Обеліксом були б задоволені.
p.s. Даруйте за фото, як ви зрозуміли, погодка була так собі.
Коментарі