Межирів. Згадки про місто межі ровами

Межирів, вид на костел

Романтичне і без жодних перебільшень вимираюче подільське село на березі річки Рів вже точно що знало кращі часи. Власне це було зовсім і не село, а місто, яке деякий час навіть користувалось привілеями Маґдебурзького права.

Зараз у це важко повірити — за переписом тут мешкає три з гаком сотні жителів, а на око — так ще менше. Лише руїни на тлі патріархальних навколишніх красот, порослої зеленню запруди нагадують про те, вже літописне життя міста межі ровами.

Межирів

Поселення, якщо не згадувати вже геть сиву давнину (археологи знайшли в околицях городище VII-VI століть до н.е.) тут існувало десь з XVI століття. Пишуть навіть про грецьке містечко із церквами й промислами.

Якраз у першій половині XVI століття нова господарка краю, королева Бона, дарує місцевим мешканцям чималі привілеї. Місто Рів, іменоване як і річка, вона перейменовує на Бар (ніби як на згадку про рідне їй італійське місто Барі), й наказує укріпити тамтешню фортецю. Укріплення будуються і в Межирові, на підвищенні, оточеному руслами річок Рів і Рівець.

Дорога до Межирова

Започаткована королевою «вільна економічна зона» сприяла неабиякому піднесенню поселень Барщини. Що було відмічено в 1591-му грамотою польського короля Сигізмунда III про надання Межирову прав на самоврядування й торгівлю.

Після розорення татарами в 1612-му містечко наказують відбудувати. Відповідає за то командувач україно-польського антитурецького війська гетьман Станіслав Жолкевський. Межирів будуть нищити ще кілька разів, але остаточно буде знищено не через військові, а суто економічні причини. Та це я забіг наперед.

Межирів, костел

Барщина переходить то під владу козаків, то повертається до складу Польщі. Майже чверть століття тут ґаздують турки, аж допоки в 1699-му Межирів знову не стає польським.

Понівечене містечко переходить з рук в руки. Ним володіє гетьман Іван Виговський та його син, потім представники родин Любомирських, Потоцьких, пани Піґловські. Аж допоки в 1784 Межирів придбаває Андрій Орловський.

Межирів, костел

Хто такий саме той Орловський — я вам не скажу. Видно, що людиною він був багатою і підприємливою. Пишуть навіть про суму покупки — 700 тисяч злотих. (Зауважу, що села та містечка переходили з рук в руки як правило «оптом», тож я не вважав би ті тисячі вартістю саме Межирова.)

Родині Орловських на Поділлі, де вони жили понад 200 років, належали чималі статки. (Варто згадати хоча б розкішний палац у Маліївцях чи маєток у сусідній Северинівці). В Межирові Орловський будує палац, господарські будівлі (служби), костел, гуральню та ще щось.

Межирів, дзвіниця костелу

Костел чи то Успіння, чи Вознесіння будується в останні роки XVIII століття. Храм споруджувався як парафіяльний. Досі збереглися цікава ліпнина, високі склепіння попри всі людські зусилля все ще тримаються купи.

Межирів, костел

Межирів, костел

Межирів, костел

Видно, що костел будував дбайливий господар — він не здається завеликим, у порівнянні з гігантоманськими храмами потужних монастирських орденів, які часом можна зустріти в українській глибинці.

Межирів, склепіння костелу

Межирів, склепіння костелу

Парафія існувала навіть після польського повстання 1830-31, а отже діяв і костел. Поруч у 1853-69 роках збудували і співрозмірний за масштабом православний храм. Церква святого Олександра Невського діє досі.

Межирів, церква святого Олександра Невського

Межирів, церква святого Олександра Невського

І ще про один храм. Згадкою про пануючих тут ще якихось сто років тому євреїв залишилися скелет синагоги і закинутий киркут. З причин власного слабоумства, покажу чужі фото, які я взяв на блозі Межирова. Такому ж мертвому, як і деякі його пам’ятки.

Межирів, залишки синагоги

Межирів, закинутий єврейський цвинтар

Як ви розумієте, єврейське населення Межирова було повністю знищене під час Другої світової.

Якийсь час економіку села підтримують корисні копалини. Навколо повно вапняків. Для випалювання з породи вапна на підгірках збудували кілька печей. Зараз ці дивні вежі виглядають на підмурки якогось замку.

Межирів, печі для випалювання вапна

Підозрюю, що те виробництво занепало не так вже й давно. Або поруч із печами затівалось ще якесь будівництво — серед хащів у хаотичному порядку валяються якісь бетонні конструкції.

Межирів

Проте врятувати містечко могло хіба що диво. Вирок місту Межирову, як я натякав, винесла економіка. В 1860-х Поділлям починають будуватися залізниці. Колію прокладають геть недалеко, у кількох кілометрах. Закладається майбутня вузлова станція, Жмеринка, якої до того не було навіть на карті. Власне вона рік за роком і «висмокче» всі соки з Межирова. (Про сусідство з залізницею нагадує особлива конструкція межирівських сараїв).

Межирів

Міста нема. Скоро може не буде й села. Але навколишня краса як була, так і залишиться.

Межирів

Межирів

Межирів на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва — 300 км (біля 4 годин дороги), від Вінниці — 42 км, від Хмельницького — 119 км. Їхати до села Рів, що неподалік Жмеринки, там повертати на Мартинівку і одразу за мостом — ліворуч.

Поруч варто дивитись на палаци у Чернятині, Северинівці й цікавинки Жмеринки.


Переглянути більшу мапу

Дорога біля Межирова

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. каких то четыре часа и такая красота вокруг. здорово. :)

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.