Забутий Кривчик

Невеличке село Кривчик заховалося в долині звивистої річки Тернава. Порослі лісом навколишні пагорби, крута побита дорога ніби натякають про щось таємниче. І не дарма: у забутому Богом Кривчику заховано симпатичний палац. З годинниковою вежею, флігелями, парком і… дивними мешканцями.

Кривчик, мешканець інтернату

Кривчик

Про саме село толком сказати нічого. За офіційною статистикою у Кривчику мешкає 609 чоловік, в чому особисто я сумніваюсь. Поселення не має ні поштового відділення, ні власної сільради чи школи. Є ніби якесь фермерське господарство. А головне, так би мовити бюджетоутворююче підприємство — психоневрологічний інтернат. В минулому — той самий палац.

Брама інтернату

Кривчик, захований палац

Комплекс з парком будувався ніби як якимись Крупинськими в другій половині XIX століття. На жаль, це той чи не унікальний випадок, коли окрім посилання на всім відомий ресурс «Замки і храми», мені додати нічого. Шукав я бодай щось про тих Крупинських — нема.

Не знайшов і бодай якоїсь публіцистики про сам Кривчик. Проблемної статті на тему поганого фінансування, чи навпаки, відгуку про благодійницьку діяльність меценатів. Взагалі нічого. Чи то журналістська нога не ступала на територію інтернату, чи то ті публікації не залишили цифрової спадщини в інтернеті.

Кривчик, палац Крупинських

Кривчик, башта палацу

Кривчик, флігель палацу

На території інтернату

До свого сорому, на відміну від мужньої Блеки, обходячи палац я себе відчував не надто спокійно. Мешканці інтернату, як мені здавалось, приділяли моїй скромній персоні забагато уваги. Причому за повної відсутності персоналу.

То там, то сям на травичці лежали чи сиділи чоловіки з різним індексом дебілізму на обличчі. Доріжкою до мене наближався дебелий дядько. «Га», — казав він з веселою посмішкою. «Ги», — відгукували йому кущі. «Га — ги, га — ги».

З останніх сил, я намагався робити вигляд, що мене нічого не бентежить. Фасад палацу ховався в тіні дерев. З широкого балкону другого поверху двоє веселих друзів змагалися в гру «хто краще вцілить слиною в туриста». Туристом був, як ви розумієте, я.

На території інтернату

Парк Кривчика

Звук від сигналізації полишеної за воротами машини змусив мене залишити друзів без переможця. Швидкою ходою я направився до виходу. Навпростець, через клумбу до мене підтягувався ще один інтернатівець.

«Міліціонер я, — відрекомендувався він мені. — Я той-во. Гу!»

«Добре, що гу», — мене занадто турбувала машина. Екс-міліціонер без зубів, але з доброю посмішкою попри грізне «гу» мене не турбував. На відміну від машини.

І не дарма. Біля неї вовтузились приятелі мого знайомця-міліціонера. Шкоди вони зробити ще не встигли, але, здається, намагались. На жаль, з огляду ще й на відсутність мобільного покриття, я ухвалив ганебне рішення: тікати.

Втеча з Кривчика

Кривчик

Довелося акуратно відсунути дядьків від авто. «Міліціонер» усіляко схвалював мої дії. Чужинцям тут і справді не місце. Збитою дорогою, мало не гірськими кручами я поповз назад. Попереду мене чекав інший палац, цього разу — туберкульозний диспансер.

Кривчик на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва — 403 км (біля 5,5 годин дороги), від Хмельницького — 80 км, від Кам’янця-Подільського — 30 км. Поворот з траси Дунаївці — Кам’янець в бік села Рахнівка, за селом — прямо до Кривчика. Брама інтернату — при в’їзді до села.


Переглянути більшу мапу

Дорогою до Кривчика

Дорогою до Кривчика

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.