Комаргород. Парад-шале
Мені завжди здавалось, що містечку з такою назвою доречніше розташовуватись десь на Волині, ближче до Шацьких озер. Проте Комаргород — містечко подільське, у Вінницькій області. Вперше згадується в 1459-му.
Виявляється, назване воно так не через якусь аномалію, а просто на честь одного з перших своїх господарів. Польська шляхта полюбляла називати чи перейменовувати на честь себе українські села, маючи певно якісь види щодо їх перспектив. Бо дивно було б нарікати своїм іменем якусь діру!
Та все ж, шляхтичі Комарі судячи з усього відмовились від власних планів щодо поселення. Згодом Комаргородом володіють Шашкевичі, котрі, зрештою, десь в 20-х роках XVII ст. уступають «дністровські пустки» Четвертинським.
Рід Святополк-Четвертинських — мегадавній. Маючи за родичів Любарта, князів Турівських шляхтичі наполягали на своєму походженні безпосередньо від Рюрика. Вже в наші дні нащадок Четвертинських навіть зробив аналіз ДНК на доказ сімейної легенди. Аналіз скоріше розчарував нащадка.
Так от, ці Четвертинські й облаштувались на Брацлавщині. За них глухе село перетворюється на містечко, де, судячи з усього, князі збудували й замок. Ними ж було фондовано в 1746-му костел. (Храм перебудували в камені в 1779-му, а після розпуску парафії в 1878-82-му переробили на православну церкву Святого Миколая. Мені на очі церква не потрапила, тож скористаюсь наразі чужим фото.)
В першій половині XIX століття непотрібний замок (напевне) теж перебудовують на панський будинок. Здається, споруда і тоді була доволі похмурою. Тож не дивно, що нові власники в кінці того ж XIX століття затівають масштабну реконструкцію.
Господарем маєтку став єгермейстер Імператорського Двору Микола Балашов. Чесно кажучи, мені здається, що представник давнього російського дворянського роду, горнозаводчик, мільйонер мав той Комаргород глибоко в носі. Так, напевне, купив земельки при нагоді.
Балашовим належало мільйон десятин орної землі — це як пів Вінницької області. Ліси, гірничопромислові наділи на Уралі, соляні копалини, чавуноливарні, цукрозаводи, винокурні (бренд балашовської горілки і нині в ціні).
Тож опікувався маєтком вочевидь син єгермейстера Петро Балашов. Колишній гвардійський гусар рано виходить у відставку й поселяється на Поділлі. Петро Миколайович активно займався громадськими справами, двічі від Подільської губернії обирався до Державної Думи Росії, був головою дворянства Брацлавського повіту.
Копайгородський палац перебудовується в стилі швейцарських шале (ми зустрічали подібну садибу в Гощі). Башточки, мансардочки, балкончики — ці доповнення роблять колишній палац більше схожим на віп-дачу.
Довкола висаджується чималий парк. До наших днів дожили сто різних видів дерев і кущів. Переказують, що соснами навіть було висаджено фамільний вензель. Була й оранжерея — її вік вкоротили.
Збереглися численні господарські будиночки. Проте що з цього було збудовано за Балашова, а що — вже за радянської влади сказати не беруся. Ще донедавна тут розміщувалось сільськогосподарське училище, але частина колись парадного маєтку зараз стоїть ганебною пусткою. Таким собі «парад-шале».
В час тих розбудов, на початку XX століття будується Стефанівська церква.
До речі, останні власники маєтку свої дні доживали в еміграції. Старий Балашов — у Франції, молодший — в Марокко. Вже не знаю, чи згадуючи втрачене, споминали вони про Комаргород? Боюсь, що ні.
Комаргород на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва — 357 км (біля 4,5 годин дороги), від Вінниці — 106 км, від Чернівців — 269 км.
Коментарі