Метро Мюнхена

Метро в Мюнхені виглядає на перший погляд складним і незрозумілим. Насправді треба бути справжнім недоумком, щоби незрозуміти тут системи добирання або заплутатися між станціями. Насправді все складне виглядає досить простим. Хоча, якщо порівнювати з метро Мінська, тут насправді геометричний вибух ліній та сполучень. Метро Києва також є дитячим у порівнянні з мюнхенським. Складним хіба що можна вважати метро Парижу (там точно вар’ятські колізії у гілках та їх поєднанні).

За кількістю станцій на 1000 жителів метро вважається найбільш щільним, а за кількістю пересадочних станцій — найзручнішим у Європі. Почало діяти у 1971 році. Зараз же, якщо скласти докупи усі лінії, число первалить за 100 км. Нехило так :)

Рясніючи лампами, станції досить прості, обладнані усім необхідним: карти, схеми, вказівники, час прибуття. Сполучення досить зручне, часте. Пересадочних станцій теж доволі. Зазвичай, станції пересадок мають виходи з вагону зовсім з протилежного боку, а не зліва, як це зазвичай буває скрізь (принаймні там, де я бачив).

Є бажаючі їхати?

Звична для радянського жителя позначка М тут абсолютно інша. Це буква U, яка значить – Untergrundbahn (досл. — підземний потяг). При цьому ще подається умовна позначка: «оп’янілий бюргер, який непевно рухається сходами».
Система спуску одразу починається підйомником, на який часто падає сніг та опале листя. От виїжаєш з теплої підземки, а тобі на голову одразу дощ.

Нам, сюдячи з позначки, — сюди!

Ось якраз бюргер і надійшов.

І преспокійненько поїхав у підземельний транспортний світ.

Також не зайвим буде згадати про систему відкриття дверей. Двері тут відкриваються по вимозі: треба ручку на дверях потягнути, система гідропідсилювачів допомагає стулці від’їхати, і так можна вийти / зайти. У нових вагонах ніяких важелів тягти не треба, просто достатньо торкнутися сенсорного круглого віконечка, і тоді дві стулки відкриваються. Тому протягів та холоду тут не спостерігається. Так само, як і значної тяги під час руху.
У нових вагонах про станцію та напрямок руху сповіщає автоматична система, у старих вагонах цим займаються водії. Часто це буває досить невиразно, з затримками. Тому зрозуміти коронне «Bitte zur?ckbleiben» буває неможливо: настільки корява мова у цих машиністів.

Стулки зараз зімкнуться. Бітте, цурюкбляйб’н!

Посадка закінчена.

І нехай увесь світ зачекає… наступного потяга.

Можна навіть кольори повивчати, поки потяга чекаємо. D?lferstrasse.

Вагони є нові, модернові, та старі, звичайні. На відміну від київського, тут немає багато пасажирів, тому їхати на одних пальчиках можна хіба що під час Октоберфесту або інших грандіозних подій. Тому й вагони мають по два ряди крісел з обох боків. У нових вагонах ряди крісела вигинаються незрозумілими фігурами. Якщо в старих составах рух в інший вагон неможливий, то в нових — увесь потяг можна перейти. Нагадує, наче їдеш у довгій змії.

Зразок старого вагону.

Приклад нового вагону.

Якщо вийти з вагону, одразу помітними є вказівники, куди рухатися і де що знаходиться. Усе стрілковано й напрямовано. Хто не може підніматися на транспортері — може використати ліфт. Це досить просто і не потребує наявності інвалідного посвідчення. Транспортери працюють у режимі постійної економії: достатньо спуститися на першу сходинку, як починається рух. Подекуди є сенсорні світодіоди, які при перетині лінії запускають у рух транспортер. А є ще й такі, які мають реверсний рух: куди треба, туди почергово і їдуть.
Також тут немає незворушних тьоток, які лузгають насіння або втикають уже роками в монітор, щоб хтось десь не впав або не вивалися. У Києві — так, а в Мюнхені — ні.

Тьотка тут відсутня по замовчуванню.

Навіть на глибоких станціях тільки важелі аварійної зупинки.

На більшій частині станцій є інформтабло, де вказано, скільки хвилин залишилося до прибуття вагону, скільки вагонів у ньому (короткий або довгий состав), а також напрямок і т.д. Це дуже зручно, бо знаєш, скільки часу у тебе є, щоб почитати книжку або вивчити спільночекаючих. Нема такої дурнуватої лямпової таблиці, скільки хвилин тому відійшов потяг. Вважаю, що цей київський архаїзм треба давно відправити у музей як зразок конструкторської думки епохи лампових 70-тих.

Старий картковий варіант табло.

Та новий з показником хвилин.

Потрібний потяг прибуде через 8 хвилин.

Поряд з вагонами метро (U-Bahn) Мюнхен пронизує система швидкісних наземних міських потягів (S-Bahn). Погляду на карту достатньо, щоб виявити, що лінії S-Bahn проходять через центр паралельними лініями. Це неймовірно зручно: з одного кінця центру в інший кінець можна використати будь-який маршрутний потяг, а от уже на периферію виїхати — треба правильно втрапляти.

S-Bahn — поїзд.

У середині неймовірно комфортно.

Як у фірмових експресах.

Характерним є те, що на великих станціях двері відкриваються з двох боків. В одні люди виходять, а в інші — заходять. Тому посадка проходить досить швидко, без вагань. Консервативний водій ніколи не відкриє двері, якщо ти щойно підбіг. Тому потрібно чекати іншого потяга. Центром курсують S-Bahn’и через 2-3 хвилини, а от окремо по лінях — хвилин через 15. На нових наземних станціях відсутні вказівники часу прибуття потяга. Натомість, як і скрізь, є таблиці розкладу руху.

Усі на вихід в ліві двері!

Декому не до вподоби, що їх фотографують.

Як би це дивно не звучало, турнікетів мюнхенське метро позбавлене повністю. Тому ніякого штурму вранці та наприкінці дня не спостерігається. Натомість є кілька апаратів для компостерування талонів. Оплата здійснюється досить просто: достатньо купити місячний тікет для проїзду у певній зоні.

Ескалатор і альтернатива — фізичні навантаження.

Без турнікетів та жетонів.

Увесь Мюнхен розбитий на кругові зони. Центр — це є перша зона, за ним, трохи більшого радіусу, друга і т.д. Перша і друга зони покривають практично все старе місто, тому достатньо купити місячний квиток для цих двох зон, і тоді транспортна підтримка екскурсій забезпечена. Для права поїзду у зону 3 потрібно при купівлі квитка вказати, що він придатний для трьох зон. Приміром, місячний тікет для 1 і 2 зони вартує 44 євро, а щоб задіяти для проїзду ще одну зону — доведеться сплатити ще додатково 4 євро. І так далі. Зупинити ці додаткові витрати допомагає зона 6, здається. Більше шести зон — ціна однакова. Всього Мюнхен має 16 зон, але остання, шістнадцята зона — це вже аеропорт, який знаходиться в 15 км від центру. Варто сказати, що куплений квиток тут діє на всю систему транспорту: метро, швидкісні потяги, трамваї та автобуси.

Виявляється, цю схему не можна фотографувати або ще яким чином відтворювати.

Нова станція Garching. Знаходиться бозна-де.

Кольористика — тут улюблена тема. Georg-Brauchle-Ring.

Мобільні телефони не завжди вловлюють сигнал, тому подекуди можна випасти з мобільного життя. Німці цим не переймаються. Поголовно занурюються в читання книг, журналів, газет. Газети можуть почитати і залишити прямо на лавці. Певно, не дуже цікава періодика. Хоча… Франкфуртер Алльгемайне є найпередовішою шпальтою.

Вибух кольорової веселки з обляпанням стін. Candidplatz.

Романтичний кольоровий напівморок. Westfriedhof.

Пересадочні станції можуть бути різного плану: або зовсім в окремих місцях, або на одній платформі, просто в різні напрямки. Подекуди метро має три поверхи колій: чуєш, як над головою в тебе гримотять вагони, а ти все нижче і нижче знаходишся під землею.

Cтанція пересадки. Kolumbusplatz.

Ось цей перехід було збудовано для зменшення потоку пасажирів під час Чемпіонату Світу 2006.

Простенька, як і багато станцій. Theresienwiese.

Якщо потрібно проїхати в якусь зону, маючи тільки в запасі по квитку центр (1 і 2), доведеться купити одноразовий тікет, який вартує близько 2.80 євро. І цей квиток треба закомпастувати електронним компостером при вході.

Скульптура з геніталіями інформує, що поряд знаходиться гліптотека.

Тематична реклама музею палеонтології.

…та відчужені скульптури з Кьоні­ґспляц.

Коли йде війна — музи мовчать.

Контроль тут здійснюється досить рідко, проте все ж він існує. Штраф так само добрячий можуть вліпити (40 євро). Це не рівня Києву, де штраф коштує всього 20 гривень. Та окрім штрафу тут більше бояться того сорому, який відчуваєш, якщо їдеш без квитка. По цій причині намагаються купити квиток і не морочити собі голову. Це буде і дешевше, і менш неприємно.
Увечері нипають у метро охоронці-забєзпєчєнци, які виконують так само роль контролерів. І багато стін у вагонах обліплено рекламою, що простіше їздити fair, ніж schwarz.

У кого місячні? Показуємо!

Також варто вказати ще на стенди, які знаходяться на кожній станції. Їх усього шість: графік руху метро, карта зон (рінгів), карта міста, карта метро у двох варіантах, а також схема метро у даному районі (щоб, вийшовши на поверхню, було ясно, де знаходиться та чи інша вулиця). На станції Poccistrasse навіть дифібрилятор біля лавочок є. Це ж треба!

Перші три карти.

Подекуди станції нагадують далеке майбутнє. M?nchner Freiheit.

Нереально, але це все в метро.

У нереальні світи можна зануритися на St.-Quirin-Pl.

Навіть вхід у вигляді скляного намета не позбавлений своїх приємностей.

Взято тут.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.