Струсів

Тисячі машин щоденно проносяться жвавою трасою «Тернопіль – Чернівці». Туристами цей маршрут ніколи не був обділений, адже на ньому – що не місто, то – знахідка для мандрівника: Микулинці, Теребовля, ЧортківТовсте… В Микулинці, як правило заїжджають всі: подивитися руїни замку, де живе злий пес, палац Людвіги Потоцької, величний бароковий Троїцький костел і, врешті решт, випити чарочку найкращого в Україні пива.

А Струсів, між іншим, нічим не гірший, і знаходиться так само недалеко від траси. Навіть, залізнична станція одна на два населених пункти, називається «Микулинці-Струсів»: що до Микулинці, що до Струсова – близько 3 кілометрів. Але, багато подорожуючих його минають. Так само, як і більшість путівників. З путівниками все зрозуміло: в кожному селі Тернопільщини є щось цікаве, і про все не напишеш. Але, якщо ви вже проїжджаєте тим краєм, не забудьте відвідати і Струсів. Він того вартий.

В історичних джерелах населений пункт вперше згадується у 1414 році під назвою Підбогородиче (ймовірно, від храму на честь Богородиці). Щоправда, відомий знавець західноукраїнських замків Орест Мацюк приводить іншу назву – Підбугорище, або Підбугородичине. Відомо, що у 1434 році поселення належало якомусь Янушеві Кердею з Оринина.

На початку XVI ст. поселення змінює власників, а разом з ними й назву. З того часу воно починає називатися Струсів, на честь славного і давнього за погодженням роду Струсів – шляхтичів українського походження.

Про войовничість цього лицарського роду складали цілі легенди. Одна з них розповідає, що один з предків Струсів так любив махати шаблею, що після битви довгий час не міг розтулити пальці, які її стискали. Лікарі навіть поставили йому діагноз: “Спазмум мілітарум” (“корч військовий”). Історія не знає жодного зі Струсів, який би вмер своїм життям: всі його представники помирали в боях з турками й татарами. Струсівський рід оспівували історики і поети, особливо польські. В його представниках вони бачили обличчя як руської (української) шляхти, так і безстрашну войовничу силу русинів з Поділля у боротьбі з турками й татарами. Про те, що писали про шляхтичів митці й історики, можна почитати ТУТ і ТУТ.

Щоправда, дослідник Поділля Анатолій Секретарев в своїй книзі «Місто над Бугом» впевнено приписує Струсам польське походження. «Юрій Струсь з Коморова разом зі своїм братом Якубом, старостою Хмільника, були відомі на степовому прикордонні як діяльні і вельми войовничі мужі… Згадували і хоробрість братів у битві під Сенявою 1575 року, коли вони на чолі авангарду, не чекаючи підходу головних сил, погромили велике татарське військо. Але тут, на Побужжі, жертвами войовничого Юрія Струся ставали не тільки татари. Відомо, що він вів справжню війну за маєтки зі стародавніми зем’янськими родинами. На чолі роти жовнірів, залучаючи до наїздів і вінницьких міщан, він громив замочки місцевих феодалів поблизу Вінниці — наприклад, в Глинську, Стрижавці. Подаючи на нього скаргу в трибунал, залякані землевласники інколи не наважувалися навіть підписати позов» – пише Секретарев. Велику частину свого бойового життя Юрій Струсь присвятив боротьбі із своїм найбільшим ворогом – козацьким ватажком Северином Наливайком.

На початку XVI ст. Струси будують на високому березі Серету в урочищі Чортова Дебра оборонний замок. До наших днів від нього майже нічого не залишилося, крім частини валів та підземель. У 1648 році його зруйнували козаки Богдана Хмельницького, а пізніше замок розібрали для будівництва палацу. Але про це трохи пізніше.

Найвідомішим (і останнім) представником роду був Миколай Струсь, завдяки якому Струсів і отримав належний розвиток. У 1610 році він виторгував у польського короля право на проведення двох ярмарків щорічно та базарів по вівторках. Населення містечка швидко зростало, особливо багато оселялося тут теслярів, мулярів, інших представників міщан, які володіли землями та відробляли різні повинності для власника містечка.

Приблизно в цей час біля замку в Чортовій Дебрі двоє ченців заснували Василіанський монастир з печерною капличкою. Пізніше, у 1770 році за допомогою власника замку над нею звели муровану капличку у бароковому стилі, яка все ж таки більше нагадує повноцінний храм. З приходом у 1775 році австрійської влади всі монастирі на Галичині, Західному Поділлі та Буковині закрили, а монастирську церкву у 1788 році бкло переосвячено на костел Св.Станіслава. З початку 90-х років минулого століття монастир неспішно відроджується, тривають будівельні роботи.

Попасти в урочище Чортова Дебра дуже просто: при в’їзді в село головна дорога перетинає Серет і веде у центр. Нам же треба перед містком повернути ліворуч і проїхати ґрунтовою дорогою близько ста метрів до самого монастиря. Звідси відкривається чудова панорама центру Струсова з костелом Св.Антонія та церквою Св.Миколая.

Інтер’єр монастирської церкви:

Але, найцікавіше, все ж таки, в середині. Якщо вам повезе, то монахи або будівельники проведуть вас у середину монастирської церкви. Тут, під землею, можна оглянути стару печерну капличку початку XVІІ ст.

Та саме цікаве – ще далі і ще глибше. Двері за капличкою ведуть до монастирських підземель. Цілком очевидно, що це – старі замкові підземелля, які, за легендою, вели аж до Теребовлянського замку. Підтверджувати чи заперечувати легенду не буду: нехай вона залишиться таємницею і для вас, і для мене. А ось перші 20 метрів підземелля без проблем можна оглянути. Далі – завал, за ним – продовження.

А ми ж виберемося на світ Божий і продовжимо прогулянку вже на протилежному березі Серету, у центрі Струсова. Домінанта центру – дуже високий, як для села, неготичний костел Св. Станіслава. Його будівництво розпочато у 1894 році, і закінчено – у 1903-му.

Храм і здалеку виглядить переконливо. А як підійти ближче, так взагалі складається враження, що перед нами – самий високий костел Тернопілля.

На протилежному боці центральної вулиці – греко-католицька церква Св.Миколая, зведена у 1930 році на місці старого дерев’яного храму під керівництвом пароха Теодора Цегельського. Її величезні розміри дуже гармонують з костелом. Поруч з церквою – така ж велика ротондоподібна дзвіниця.

За церквою сховалася ще одна визначна пам’ятка Струсова – палац. Той самий, зведений з замкового каміння. В реєстрах він значиться, яка «палац Голуховських» чи «палац Дунін-Борковських», що з історичної точки зору є не зовсім вірним. Так, вищезазначені особи дійсно були його власниками, але ж історія маєтку є значно давнішою і сягає XVIII століття. Для того, щоб зрозуміти її, проведено короткий екскурс історією власників Струсова.

Отже, у 1927 році помирає останній зі Струсів – Миколай, залишивши після себе дві доньки: Софію та Олену, які й становляться власницями містечка. Перша була одружена з воєводою руським Констянтином Вишневецьким, а друга з – подільським старостою Валентієм Калиновським (тим самим, що звів п’ятибаштовий замок у Жванці). Їхня донька вийшла заміж за Станіслава Потоцького, а їх правнук Станіслав Щесний Потоцький у 1780 році продав Струсів Магнатам Лянцкоронським.

Саме Лянцкоронські, скоріш за все й були фундаторами палацу у Струсові. З тих часів до наших днів дійшов класицистичний двоповерховий палацовий комплекс, який незважаючи на свою занедбаність, і досі вражає гостей Струсова. Він має відразу два фасади. Перший, центральний, має 6 колон з трикутним фронтоном над ними.

Другий, парковий фасад, більш цікавий. Завдяки рельєфу місцевості він виглядає таким, що знаходиться на підвищенні. Найбільшою його окрасою є добре збережена балюстрада. Цікаво, що у стіні цього переходу між палацом і кухнею існували масивні двері: господар міг заїхати бричкою майже до своїх покоїв.

Власники палацу Лянцкоронські дітей не мали, тому після смерті останнього з них Струсів разом з околицями відійшов до Володимира Баворовського. Той наприкінці ХІХ століття продав маєток своєму родичу, графу Голуховському – сину впливового політика в Австро-Угорській імперії. Не можу не відмітити, що Аґенор Ґолуховський брав активну участь у підготовці закону про скасування панщини, проводив політику на впровадження навчання в школах українською та польською мовами й поступового витіснення німецької мови з органів місцевого управління, активно сприяв створенню Львівської Політехніки та Академії мистецтв у Кракові. В часи Голуховських були значно перебудовані інтер’єри палацу. Його прикрасили кришталеві люстри та канделябри на підлозі висотою в 2 метри. Приміщення палацу опалювались.

Останнім власникам маєтку був львівський воєвода Петро Дунін-Борковський, який отримав його внаслідок шлюбу з донькою Юзефа Голуховського Марією. Сьогодні на території колишнього маєтку розташований дитячий інтернат. Збереглася скромна брама та басейн на території. Є й пам’ятка природи державного значення – сосна австрійська, що має вік понад 250 років. Сам палац стоїть пусткою: інтернат повністю переїхав у нові приміщення.

Неподалік від палацу відносно добре збереглася синагога, збудована у ХІХ столітті. Зараз використовується, як господарське приміщення.

На фасаді будівлі добре проглядається герб з надписом на івриті:

Серед інших пам’яток містечка Вікіпедія повідомляє нам про збережені садиби-будинки братів Гірняків – громадських діячів та вчених, і Ситників-Сліпих. Можна припустити, що це – будівлі міської ради та ще один будинок садибного типу біля синагоги. Але це лише гіпотетично.

У 2009 році в центрі Струсова урочисто встановлено пам’ятник Степанові Бандері. Біля пам’ятника – урна із землею з могили Провідника у Мюнхені.


Переглянути більшу мапу

Взято тут.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. Дуже файна стаття. Велика праця, дякую.
    Але дуже дивно було, і цікаво, як ви цією трасою, «Тернопіль – Чернівці», потрапили в Струсів ? О_о
    “Можна припустити, що це – будівлі міської ради та ще один будинок садибного типу біля синагоги. Але це лише гіпотетично.” – ні, це зовсім не так. Друге фото – це будинок культури від місцевого заводу. А я, якби ви пройшлися тією вулицею, де Костел, то побачили б і будинок Братів Гірняків і музей Ситників-Сліпих.
    Як що що – звертайтеся. на пошту, або на сайті http://figli.pp.ua/ через форму зв’язку, буду радий допомогти.

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.

Такси митино визит
Служба такси. Услуги такси
vizit-taxi.ru