Історико-культурна загадково-трагічна Буша

На відміну від багатьох наших історичних місць, Буша цілком приваблива для пересічного туриста. Це такий парадокс, коли мальовничі руїни чи там палац, творчо переобладнаний під психлікарню цікавлять лише купку маніяків. Натомість переважно декоративна інсталяція з реальних і вигаданих пам’яток може бути прикольною туристичною атракцією.

Буша

Ще б пак, на відносно невеликій території можна побачити відреставровану вежу-каплицю, павільйон трипільської культури, кілька етнографічних експозицій, парк скульптур, старий сільський цвинтар і скельний храм!

Буша, схема заповідника

Буша

В купі все це зветься Історико-культурним заповідником «Буша». Створювати його почали ще за радянської влади. Причому створення ознаменували руйнацією тутешньої сільської церкви.

Саме ж село — скоріше бліда копія кількатисячного міста, яке існувало довкола середньовічного замку. Буша відома як мінімум від початку XIV століття. Проте очевидним є те, що люди в цих мальовничих краях мешкали віддавна.

Буша, річка Мурафа

Буша

Археологи порозкопували чимало артефактів буго-дністровської і трипільської культур. Трипіллю творці сучасного заповідника присвятили виставку у знайомо розмальованому павільйоні. (Більше і краще правди й міфів про Трипілля варто дізнаватись у приватному музеї Ржищева).

Буша

Буша

Є також підозри, що десь тут, на Мурафі знаходилось давньоруське місто Краснопіль. Але то лише підозри. Натомість точно відомо, що на скелястому узбережжі височів колись шестивежевий замок. Михайло Старицький у своїй повісті «Облога Буші» твердиню ту називає «Орлиним гніздом».

На пiвдень вiд Могильова, за двоє гiн вiд Днiстра, на високiй скелi лiвого побережжя притулилось мiстечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькiм стрiмчаку, немов орлине гнiздо, повис отой замок i на синьому небовi далеко бiлiв своїми зубчатими мурами, своїми
бiйницями-баштами.

Твердиню спорудили у другій половині XVI століття за володарювання Яна Замойського, польського коронного гетьмана. Якраз тоді Замойські скуповували перспективні й недорогі придністровські землі.

Буша

Шляхтичі могли похвастатись не лише найвищими польськими титулами, але й величезними статками. Наряду з Бушею до їх сімейної імперії входило десь під дві тисячі поселень, які вартувало приватне багатотисячне військо.

Замок описують як доволі непогану на свій час фортифікацію. Що й не дивно — містечко було фактично на кордоні з турецькими землями. Саме у Буші коронний гетьман, приборкувач Наливайка і покоритель Москви Станіслав Жолкевський, підписує угоду з турками. Мир вартує Польщі кількох замків і впливу на Молдову, зате дає спокій на відносно тривалий час.

Буша, башта замку

Буша

В останні роки перед Хмельниччиною Буша з навколишніми селами й замком належить родині Чарнецьких. Старицький пише, що вiдтiля вони налiтали на ратаїв українських, на сусідніх панків і шарпали в своїх пазурах неслухняних схизматiв.

Вiд самого початку пожежі, що на Запорожжі з залетiлої з Суботова iскри спалахнула i покотилася широкими вогняними хвилями аж до старої Польщi, Чарнецькi зняли крила i до Варшави полинули, а гнiздо своє лишили на безбаш.

Ну а коли замутилися відомі події у Бушівському замку укріплюються козаки. Восени 1654-го фортецю беруть в облогу війська Стефана Потоцького і Стефана Чарнецького. Останній, як ви розумієте, мав бажання ще й повернути собі тимчасово втрачену власність.

Буша

Події ті в купі з любовною драмою (вона — українка, він — поляк) лягли в основу сюжету «Облоги Буші». До замку ховаються біженці з навколишніх сіл, жінки, діти. Поки чоловіки десь там воюють, обороною керує Мар’яна Зависна (яку насправді ніби звали Оленою).

На мури повитягали гармати, казани з окропом і смолою. Проте селянське військо не може протистояти польській армії. Розуміючи це Мар’яна підпалила пороховий погріб, який ніби був у місцевій замковій церкві й підірвала разом з собою ще й купу поляків.

Буша, могила Мар'яни Зависної

У подвигу нехотячи взяв участь і коханий Мар’яни, який саме тоді вирішував проблему: залишатись з полум’яною революціонеркою, чи зрадити з перспективною польською коаліцією.

З того моменту від замку, як власне і від поселення мало що залишилось. Купа років пішла на те, аби життя хоч якось зажевріло на попелищі. Проте вже ніколи Буша не досягне розквіту тих літ. Від замку до наших днів дожила лише одна з шести замкових веж, а також кілька підземель.

Буша

Зараз вежа служить і за церкву, і за музей, і власне як вежа. Дзвіницею вежа такою попрацювала. Ще не так давно поруч на старому кам’яному фундаменті стояв дерев’яний храм початку XX століття — його власне і розібрали при фундації заповідника. Попередника того храму — Михайлівську церкву — збудували на закинутому замчищі в середині XVIII ст. А чим закінчилась історія ще давнішого храму ви вже знаєте.

Буша

Буша

Неабиякого колориту додають заповіднику десятки розкиданих скульптур. Від серпня 1986-го року до Буші на пленер з’їжджаються майстри різьблення по каменю. Стараннями майстрів оформлені також деякі об’єкти на околицях селища. От, скажімо, це джерело.

Буша

Буша

Традиції обробки каменю можна простежити не лише за новодільними скульптурами. Цвинтар, розташований прямо за територією заповідника, втиканий камінними хрестами XVIII-XIX століть.

Буша,  старий цвинтар

А ще за кількасотметрів, у печері можна побачити знаменитий Бушанський барельєф. Пам’ятку датують дуже широко: від першого до шістнадцятого століть.

Бушанський барельєф

Печеру знайшов у 1824-му Ромуальд Овсяний. Шляхтич дослідив знахідку, розчистив, перекрив дахом і про ці свої діяння вибив на стіні напис з масонським трикутником нагорі.

Бушанський  барельєф

Овсяний вирішив, що барельєф зроблено в пам’ять про знищене містечко Антопіль, і присвячено святому Онуфрію. Дослідники ж вважають, що знахідка може стосуватись і значно давніших, язичницьких часів. Сама печера тривалий час використовувалась як християнський храм.

Буша

Буша

Буша

На камені добре видно жінку, котра молиться, півня, оленя і… загадковий куб на небі. Жінка ніби вагітна. Ну а куб — собі куб, хіба ви не бачили ніколи кубів у небі?

Бушанський барельєф

Така вона, Буша. Назву, до речі, пов’язують з жіночим іменем: Варвара, Барбара, Бася, Буша. Може це якраз вона на тому барельєфі?

Буша на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва — 420 км (біля 5,5 годин дороги), від Вінниці — 155 км, від Кам’янця-Подільського — 176 км.


Переглянути більшу мапу

Буша

Лірично-трагічний епілог:

Сяйнула блискавка, саме пекло розверзлося… «Орлине гнiздо» укупi з святкуючими звитягу ляхами злинуло в повiтря. Але не чутно було вже нi гуркоту, нi трiскоту руїни цим душам, що покохалися так щиро. Полинули вони в осяяну довiчним сяєвом далину, де нема нi слiз, нi ридання, нi тяжкої журби, нi злоби, де панує лишень одна свята любов…

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

2 коментарі

  1. Була в Буші минулого року. Пам’ятаю, що приємно вразила відсутність купи туристів та привітність екскурсовода. Там справді гарні місця, цікаві легенди.
    Думаю, Буша – це саме те місце, яке кожен має відвідати, там якась своя енергетика…

    В тебе, випадково, немає фото з верхньої частини цвинтара вниз на заповідник?

    м-р Брут Reply:

    Ні, на жаль я туди не доходив.

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.