Реймс. Собор непаризької Богоматері
Шампань ми знаємо не лише з переліку французьких регіонів з пісеньки Д’Артаньяна. (Пригадуєте, “Нормандия, Бургундия, Шампань или Прованс”). І якщо бургундське – то для нас якесь чуже вино, то головний напій Шампані відомий кожному.
Але зараз мова, на жаль, не про шампанське, а про одне з найбільших міст Шампані – Реймс. Особливе, навіть містичне місто для Франції та її правителів.
Адже тут, у Реймсському соборі 25 грудня 498-го року хрестився Хлодвіг I, один з перших (а може й перший) король Франків. (Дата, як ви розумієте, скоріше умовна, ніж документально підтверджена).
Хлодвіг (ім’я це згодом перетворилось на більш звичне як для королів Людовік) – це майже як наш Володимир Великий. Франки теж були язичниками і не вітали ініціативу свого короля. Проте Хлодвіг потребував підтримки з боку римо-католицького духовенства, представленого зокрема Реймским єпископом Ремігієм.
Не знаю подробиць хрещення франків. Можливо їх король, як і наш князь тягав за бороди вчорашніх богів тамтешніми узвозами. Зрештою, у нас Святим нарекли Володимира, а в них – того, хто хрестив, Ремігія.
Через 400 років реймсський архієпископ Гінкмар записує всю ту історію, уцвічену прикольною легендою. Ніби як хрещення проводилось божественним єлеєм, який у спеціальній тарі приніс Ремігію білий голуб. Сосуд той з тих пір зберігається у Реймсському соборі.
Як ви розумієте, такий статус єлею хоч-не-хоч робив французьких королів помазаниками Божими. Ті й не заперечували. Мало того, за кілька століть таку саму історію написали про себе королі англійські. Бо інакше виходило якось неконкурентно.
А найбільше виграли від своєї винахідливості реймсські єпископи. Ще б пак: починаючи з 1027-го, з коронації Генріха I майже всі французькі королі аж до 1825-го року коронувались і миропомазувались саме у Реймсі. Між іншим, першим пером Франції також був архієпископ реймсський.
Дійство відбувалось у величному соборі. Старий храм був знищений пожежею 1210-го року. Через рік архієпископом Обрі де Умбером було закладено новий собор Богоматері. (Якщо слово “новий” для такого віку можна вважати підходящим).
Готичний храм добудували десь в 1275 році. Дві 80-метрові вежі, були спершу заплановані ще на 40 метрів вищими. На тлі давнішого 70-метрового паризького Нотр-Даму – дійсно королівський масштаб.
Фасад традиційно прикрашений фігурами королів іудейських і французьких, пророків, апостолів, єпископів, сценами Страшного Суду. Весь цей натовп дивиться на вас з висоти центрального порталу, присвяченого загалом Діві Марії.
Внутрішня частина “нового” собору одразу планувалась так, аби розмістити значну кількість людей, яким за етикетом належало бути присутніми при коронації. Простір майже 140 метрів у довжину і 30 завширшки завершується граціозними вікнами з вітражами Марка Шагала.
Собор є частиною Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Поруч розташований будинок правосуддя, не менш знаменитий, ніж королівський храм. Адже 7 травня 1945-го тут було підписано Акт капітуляції Німеччини.
Радянський представник все чекав санкції на участь у процедурі капітуляції, але не дочекавшись поставив свій підпис з обмовкою. Це дозволило Сталіну домогтися перепідписання Акту в більш урочистій обстановці та на вищому рівні в столиці переможеного Рейху. Натомість Реймсский Акт стали називати “Попереднім протоколом”.
Ще за кілька десятків метрів, на королівській площі стоїть пам’ятник королю Людовіку XV. Об нього ніби-то під час революції в 1793-му було розбито сосуд з священним єлеєм. Може тому наступні королі надовго у Франції не затримались?
Реймс – дуже давнє місто. У часи Римської імперії він мав смішну назву Дурокорторум. З тих часів до наших дожили Марсові ворота – а це III ст. нашої ери.
Кілька фотографій з міських вулиць.
На жаль, багато пам’яток було знищено під час Першої і Другої світових. Майже в руїни перетворився Палац Тау – резиденція реймсських архієпископів, нині відреставрована й також включена до переліку об’єктів Світової спадщини.
Собору теж дісталось – кажуть, що розплавлений свинець з даху буквально лився через голови горгулій.
Сильно постраждав особняк Ле Вержер (XIII ст.). Тут зберігається частина гравюр Альбрехта Дюрера.
На жаль, я не побував у базиліці Святого Ремігія – ще одному об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Обитель було засновано ще в VI столітті. Зате можу показати вам чудову міську ратушу.
І, звичайно, розказуючи про Реймс не можна не згадати про Жанну Д’Арк. Як відомо, саме існування Франції як незалежної держави стяло в її часи під питанням. Королівський трон фактично перейшов англійському королю Генріху V. Натомість законний (в очах багатьох французів) спадкоємець Карл VII контролював лише частину території й називав себе лише дофіном.
Жанна фактично змусила Карла погодитись на коронацію й очолила похід на окупований Реймс. Її безкровний похід увінчався успіхом, короля миропомазали у Реймсському соборі. Чим це все закінчилось для винуватиці торжества – загальновідомо.
І на завершення – ще раз про вино. У його виробництві зайнято майже 15% мешканців міста. Щороку тут виробляється 300 мільйонів пляшок шампанського.
Вуаля!
Хороша стаття, чудові фото – дуже дякую автору