Меллінген — оаза середньовіччя
Коли мандруєш Швейцарією, якось не замислюєшся про той образ містечок, які пропливають за шибкою авто. Але деколи все ж можна вишукати перлини. Такою коштовністю став Меллінген. Я мало з крісла не вискочив, коли ми проїхали його крізь стару браму міста. Очевидно, що я запрохав негайно зупинитися і дати мені деякий час, щоб насолодитися середньовічньою глибинкою.
Боюся, що в путівниках ви не відшукаєте цієї краси. Оскільки вона губиться на фоні Берна, Цюриха, Лозани чи Женеви. Про неймовірно гарний Ньйон, Веве, Монтре і Морж — взагалі волію не згадувати.
Меллінген має дуже старе осердя. Місто отримало право на самоврядування ще в 1296 році. А все прозаїчно починалося з моста через річку Ройс. Зараз від старого міста залишилося буквально 4 вулички, які замикають середньовічне кільце, що притиснулося біля неглибокої річушки.
Часові ворота зустрічають.
Католицька церква 1675 року.
Середина церкви зазнала реформ в ХІХ столітті.
Вітражі просто шикарно намальовані. Хоча й смугами.
Дуже делікатна робота вимагає такої ж самої оцінки.
Житлові квартальчики.
Звичайний будинок на декілька сімей, унизу — магазин.
На подвір’ї молода пара (у бронзі) зайнята любощами.
Ратуша взагалі якась нератушна.
Вуличка, якою можна дістатися від часових воріт до церкви — це навіть не 100 метрів.
Повернемося знову до центральної вулиці Lenzburgertor.
Тут помітними є (див. фото вище) готель L?wen. Бо лев — складова частина герба міста.
Ця вуличка виведе нас на інший бік Старого міста.
Довкруж ошатно й передурочо.
Неквапливо виринає з-поміж двохповерхівок Відьмова башта (Hexenturm).
Тема відьом — тут улюблений мотив.
Мабуть, з вежою пов’язана якась карколомна містична історія. Хоча башта має ще оборонний вигляд.
Тепер можна сідати в автівку і рушати далі.
Коментарі