Лувр

Чи знаєте ви, що одного з найвідоміших світових музеїв ми могли б і не побачити? Виявляється, що після перенесення королівської резиденції до Версаля будівля Лувру так занепала, що в 1750-му її наказали знести. Та поки готувались й мобілізували кошти на цю операцію, плани змінились: Лувр вирішили відреставрувати, а згодом – облаштувати там музей.

??Історія Лувра почалася за часів короля франків Філіпа II Августа (напевне, краще писати українською Пилипа Серпня?). Той у місті, яке називали Люпара (багато хто бачить в цьому слові щось вовкулацьке) будує сторожову вежу. По ідеї вона мала захищати Сите (королівський острів-городище).

До вежі вирішують добудувати фортечні стіни, а за часів Карла V ( тобто з середини XIV сторіччя) тут облаштовують королівську резиденцію. За Франциска I замок перестає бути замком, а натомість розпочинається розбудова розкішного палацу.

Це діло триває років з 150, аж поки Людовик XIV не вирішує звалити від гріха з Парижа до нового Версальського палацу. Лувр, як я вже згадував, навіть вирішують знести, аж поки тут не облаштовують музей. А його колекції склали надбання французьких королів.

Полюбому, найвідомішою картиною колекції Лувра є “Мона Ліза”. Картина, яка насправді називається “Портрет пані Лізи Джокондо”. Полотно великого Леонардо да Вінчі придбав король Франциск I за 4000 екю. Картина прикрашала палаци в Фонтенбло і Версалі, а після революції її вивісили в Луврі.

Якщо не рахувати цих подорожей, “Джоконду” майже ніколи не перевозили. Буквально лічені рази картину експонували за межами Лувра. Причому один раз – після крадіжки 1911-го року, коли портрет мало не випадково знайшли в Італії.

В 1956-му “Мону Лізу” спершу облили кислотою, потім кинули в неї камінь. З тих пір шедевр захищає куленепробивне скло, плюс приставлена охорона, плюс вертикальні двері-засуви, які ізолюють віп-зону Лувра.

Про те, що картина насправді маленька (53 на 76 см), я знав. Хоч судячи з реакції деяких туристів – їм видавалось, що Лізи якось малувато.

Між іншим, чисто на вигляд деякі наші обласні музеї краще убезпечені від неадекватних відвідувачів, ніж Лувр. Тут майже немає класичних бабульок на стільчиках, а відеоспостереження, при всій до нього повазі, не може миттєво реагувати на злочинні наміри любителів мистецтва. Я на власні очі бачив, як груба тітка пальчиком пошкрябала полотно якогось там Боттічеллі.

До найвідоміших скарбів музею належить також біломраморна статуя Афродити, яку ми всі звемо Венерою Мілоською. Мілоська – це не прізвище, а місце знахідки: Венеру знайшли в 1820-му на грецькому острові Мелос. Цікаво, що знайшли її з руками, які пізніше відламали і десь загубили.

Мене ж здивував профіль дівчини: у Венери виявився серйозний такий шнобак. Просто я звик до класичного анфасу, відтвореного на всіх репродукціях.

Колекції музею величезні: давній Схід, Єгипет, Греція і Рим, мистецтво ісламу, скульптури, предмети мистецтва, графіка. От ця тьотя в єгипетському залі виставлена прямо зі своєю сантехнікою.

Все це ретельно закаталогізовано, підписано, описано і виставлено на показ. Щоправда, якщо судити про точність роботи науковців Лувру за картою Римської імперії, то Янукович здав Росії замість Севастополя Євпаторію.

Відвідувачі потрапляють до музею через відому всім піраміду. Її можна порівняти з Ейфелевою вежею: обидві чимало сучасників вважали інородними тілами. Обидві гості Парижа вважають символами міста.

Піраміду спроектував американський китаєць Йо Мінг Пей. Задум полягав в тому, аби по-перше, продовжити лінію Єлісейських полів якоюсь видаткою спорудою (гідною Триумфальної арки), а по-друге, осучаснити древній палац.

Під пірамідою, окрім ї прямого призначення, відомого всім знайомим з творчістю Дена Брауна, розміщується гігантський зал для відвідувачів.

Вхід в Лувр, Версаль, Фонтенбло коштує 10 євро. Для журналістів – безкоштовно. Тобто, вам достатньо нафігачити будь-яких посвідчень у довільній формі з печаткою, терміном дії та ключовим словом Press, аби задурно відвідати найдивніші музеї Франції. (Це починаня гідне підтримки, вам не здається?)

Під час багатогодинних переходів між шедеврами важко втриматись від спокуси час від часу присісти й повтикати на якесь монументальне полотно. Наприклад, на коронацію Наполеона роботи Жака Луї Давида (повна назва картини гідна її розмірів – “Коронація імператора Наполеона I і коронування імператриці Жозефіни в соборі Паризької Богоматері 2 грудня 1804”).

Цих коронацій революційний художник написав декілька, так що Лувру в цьому випадку нема сильно чим понтуватись.

Признаюся, у мистецтві розбираюсь вкрай слабо. Ну тобто, якщо судити по тому, що фламанську школу я не відрізняю від голандської, можна сказати взагалі не розбираюсь. Ще й назви картин не занотував, тож буду розказувати по пам’яті.

Це, здається, портрет Віктора Медведчука. Політика зображено в момент завершення написання ним нової української Конституції.

Ось сюжет про підписання тушканчиками коаліційної угоди.

А це ніби Раїса Богатирьова після чергової пластичної операції.

Леоніда Кучму вмовляють йти на третій термін.

Від Лувра починається дев’ятикілометрова перспектива Триумфального шляху. Але про нього я може розкажу якось іншим разом.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. А в Луврі можна безперешкодно фотографувати ?

    Підписи під картинами потішили :)

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.