Жидичин. Святошин монастир

Головною пам’яткою невеличкого села, розташованого край об’їздової Луцької дороги є фігура Жінки-З-Мішком. Мешканці Жидичина безумовно пишаються цим унікальним об’єктом.

Жидичин

Зрештою, як і історією села. Жидичин вважається одним з найдавніших поселень на території Волині. Першу згадку, у Іпатіївському літописі датовано 1227-м роком. Вже тоді місцева обитель вважалася однією з найбільших.

Жидичин, Миколаївська церква

Про жінку я, само собою, пожартував – у селі збереглися справжні пам’ятки. Їх навіть включили до Державного реєстру національного культурного надбання. Що, як відомо всім, не гарантує ні збереження цього надбання, ні, тим паче відродження.

Мова про Свято-Миколаївський монастир. Історики вважають, що засновано його було ще десь за Володимира. Що й не дивно, адже хреститель мав неподалік зимову резиденцію. У літописі ж описується приїзд до Жидичинського монастиря Данила Галицького.

Після одного з татарських нашесть святу обитель спалили татари. Та вже незабаром монастир було відроджено.

Жидичин, монастир

Оновленим він став значно крутішим: мав з десяток належних сіл і навіть власним коштом частково утримував Луцький замок. Під час організованого Вітовтом монаршого зібрання 1429-го не всі короновані особи могли вміститися в Луцьку й Жидичин виявився гідним прийняти когось з європейських правителів.

Є твердження, що у 1563-му Жидичину надається маґдебурзьке право! Навіть не віриться, з огляду на те, що нині у селі мешкає трішки більше за тисячу жителів.

Жидичин

Невдовзі після укладання Берестейської унії Жидичинський монастир стає греко-католицьким. Певний час тут розміщувалась резиденція луцьких єпископів.

На початку XVIII ст. дерев’яний монастир починають перебудовувати у камені. Центральною спорудою постає Миколаївська церква (1723 р.). До якої, як я розумію не так вже і давно добудували неприкольну баню.

Жидичин, Миколаївська церква

Поруч – зведений приблизно у ті ж роки єпископський палац. Його, як і деякі інші монастирські будівлі частково розібрали в 1839-му для побудови вокзалу в Ківерцях. На той час монастир вже не діяв. В 1795-му російський уряд забороняє греко-католицьку церкву, обитель спершу на якийсь час передають римо-католикам, а згодом остаточно закривають.

Якийсь час єпископський будинок стояв закинутим, у той час як храм залишався діючим. Але наприкінці XIX ст. церква спробувала відновити право на володіння монастирськими приміщеннями й садами. Такі плани зреалізовано не було й палац використовувався для різних, зокрема й військовий потреб, або не використовувався ніяк.

Жидичин, монастир

За польського панування монастир на якийсь час було відновлено, а митрополичі палати намагались облаштувати як єпископську літню резиденцію. Проте після Другої світової будівлю використовували як школу, аж до 1990-го року, коли для школи збудували нове приміщення. Після того митрополичі палати знову стали нікому не потрібні.

Жидичин, монастир

Лише в 2003-му Жидичинський Свято-Миколаївський монастир офіційно відновили. Саме що офіційно.

Коли отець Марк прийшов у ці руїни, тут вже був один насельник. Цей мандрівник Костянтин покинув сім’ю і довго шукав усамітнення. Він облюбував Жидичинську землю, створив тут елементарні умови і став жити.

Намісник каже, що облаштованих було дві кімнати, але все умовно. Були вікна й двері. Дві розламані пічки, жодних меблів, два ліжка, надто вже скромний посуд – от і всі статки. Для Костянтина цей монастир став останнім притулком. На зорі відродження обителі самітник помер від раку, і колишня дружина поховала його тіло на Київщині.

Сьогодні в монастирі живе п’ятеро ченців. Провели струм, підведені газо- й водопостачання. Поки що душова у них на вулиці. І навіть взимку вони послуговуються нею. Виживають за рахунок пожертв. (Підозрюю, що однією з них є і сайт відродженого монастиря).

Між іншим, у часи короля Данила у монастирі несли послух близько 80 монахів.

Жидичин, дзвін

Сучасну обитель названо на честь преподобного Миколи Святоші – луцького і чернігівського князя, одного з будівничих Києво-Печерського монастиря. Киянам він знайомий не стільки надбрамною церквою Лаври, скільки районом і станцією метро – Святошин ніби як називається саме в пам’ять про екс-князя.

Цікаво, що монастир належить до Української православної церкви, а сусідня церква – Московського патріархату. В результаті зараз дві будівлі Жидичинського монастиря відокремлені одна від одної парканом.

Жидичин, Миколаївська церква


Переглянути більшу мапу

Жидичин на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва – 430 км (біля 5,5 годин дороги), від Луцька– 9 км. Поїздом- до станції Луцьк.

Жидичин, Миколаївська церква

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

7 коментарі

  1. уже ось півроку, можливо трохи більше, бачу стіни цих споруд :) білу газель на якій їздять монахи і “крамницю” без букви Я :)

  2. 2. Автору блога. А мертвое то что проспамливается все равно сгинет скорее всего , на такое время тратить нет смысла.

  3. ти баран, навчись писати статті,тоді пиши, і не треба писати про магазин, твоя стаття про монастир, а букви зірвали такі як ТИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

    м-р Брут Reply:

    дякую за коретний коментар, який безумовно додав плюсів жидичину в очах всіх читачів цього блога

  4. А жінка з мішком, це не образа жителям села? В селі ще є люди, які воювали за нас і якби ти вмів читати то там пише про пам’ять загиблих,односельчан,а хамству завжди мінус.І якби ти вірив в Бога,то не розкидався такими “мажорними” словами.Цікаво чи був ти в Жидичинському храмі,може ти ще там найдеш щось таке “неприкольне” як бані?

    м-р Брут Reply:

    здається, не я придумав про жінку з мішком, а твої ж односельчани (ми ж, як я розумію, на “ти”).

    про хамство з таким професіоналом мені говорити нічого. як і про те, що не з нього починається віра в Бога. як і любов до рідного села чи міста.

    і я би порадив, перед тим, як писати в одному контексті такі слова як “Бог”, “загиблі односельчани”, “баран”, та й взагалі – перед тим як кричати, подумати, що подумають інші люди, коли прочитають оце під фотками рідного села.

    здається про Жидичин не надто багато написано і ще менше нафотографовано. а тому замість криків – я би порадив – взяти фотоапарат і написати так, як це може зробити лише патріот своєї малої Батьківщини.

    успіхів!

  5. З Вашого дозволу – “монастир належить до Української Православної Церкви Київського Патріархату, а сусідній храм – до Української Православної Церкви Московського патріархату”

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.