Плоцьк у замальовках

Плоцьк — найдавніше місто Царства Польського, заснований у Х столітті. З другої половини ХІ ст. Плоцьк стає найбільшим містом. Саме тут мешкали польські королі. У 1207 році сюди переносять столицю Мазовецького князівства.  У результаті вдалого продажу за 20 000 червонців донькою мазовецького князя Замовіта місто відходить до володінь польської корони. Під час постійних розбратів між сусідами Плоцьк отримував також на горіхи: постійні розбої та руйнування були тут частим явищем. У 1353 році Казимир взяв місто під свій захист, повністю навівши тут порядок, спорудивши замок та обнісши місто кам’яною стіною та ровом. У XVI ст. місто вважалося найкращим у цілому краї.

Одна із вцілілих веж замку.

Зараз Плоцьк — сучасне високорозвинуте місто, яке зорієнтоване головним чином на судноплавство Віслою.

Історичний район містечка, хоробре його серце, це, звісно, Старе місто, де й можна побачити найвизначніші його цікавинки. Це чудове місце, де елементарно вживаються і малий бізнес, і туристична індустрія, школи та храми, музеї та крамнички.

Не ймете мені віри? Смішні. Дивіться самі!

Вид на Старе місто з моста Легіонів Маршала Пілсудського.

Від автовокзалу до Старого міста веде вулиця Тумська (Tumska), по якій не гріх було б здійснювати променад, якщо б не постійні перерізи головними запрудженими трасами з купою світлофорів. Не дивлячись на те, що тут багато крамничок і метушні, посеред цього всього є достатньо фонтанчиків у стилі арт-нуво, кам’яних лавиць та іншого лапідарного сучасного мотлоху.

По вулиці Тумській.

Зрізані навскіс гранітні циліндри. Для тренажу формул визначення площі в стереометрії.

Центральна вулиця — не завжди означає досконала.

На перехресті Тумської та Гродзької (Grodzka) бачимо великий пляц, де видніються будівлі окружного суду та іншопризначеннєвих споруд. Все, як звичайно, засаджено оксамитовими розами з відмінним прополюванням грядок довкола санітарно вичищених тротуарів.

Не дивлячись на проїджений до дірок класицизм, виглядає не нудно.

Виявляється, sad — то є суд. А сад — ні, не суд то оґрод.

Початок старого міста.

Перехрестя і вихід на Гродзьку. Примітним є знову дурнуватий усічений кам’яний циліндр та монашка-пішохід.

Саме з цього роздоріжжя помітні вдалині цегляні, до брунатного насичені кольором цікавинки Плоцька. Уже зовсім близько, рукою подати, є кафедральна базиліка і залишки замку. Йдемо ближче.

У кадрі, окрім купи машин, якщо придивитися, можна побачити годинникову вежу замку та кафедральну базиліку.

Кафедральна базиліка Успіння Пресвятої Богородиці
Оригінальна романська базиліка була зведена з ініціативи єпископа Александра з Малонни та освячена в 1144 році. У XIV столітті були побудовані дві додаткові вежі. Після пожежі в 1530 році храм знову було споруджено у стилі ренесанс італійським архітектором Яном з Сієни і Яном Баптистом з Венеції. У 1901-1903 собор реконструйовано під керівництвом Стефана Сциллєра. Під час Другої світової базиліка була частково зруйнована і перетворена на склад.

У храмі знаходиться копія плоцької брами ХІІ століття, а також поховання польських правителів і мазовецьких князів.

У 1991 році до базиліки приїздив молитися папа Іван Павло II. Де він тільки не був :)

Вид з боку.

Судячи з надміру ліхтарів, все це чудо уночі виглядає залитим світлом.

Усередині.

Замок
Замок герцогів Мазовецьких у Плоцьку представляє готичну будівлю, споруджену Казимиром Великим. До XV століття саме тут розміщувалася резиденція герцогів Мазовії.

Замок спорудили на зручному перетині торговельних шляхів, на узвишші (40 м) над Віслою. Спочатку він був виконаний з дерева. Найбільшого розвитку замок зазнав за часів Владислава Германа. Його брат, король Болеслав Сміливий, призначив єпископа в Плоцьку, який взяв собі у володіння старий палац, а князь переїхав у нову будівлю, яку виконав на зразок царської резиденції свого батька Генріха ІІІ.

Сучасний вигляд.

Спеціально залишені відкритими залишки склепінь замку. Ви зрозуміли, як треба реставрувати?

На місці середньовічного палацу Казимир Великий зводить готичний замок. Важливою його частиною стає репрезентаційний Castrum. Фортифікант був оточений подвійною лінією укріплень: зовнішня полягала у зміцненні насипу й була увінчана зубцями, внутрішня приєднувалася вище на кілька метрів. У замок можна було потрапити через двоє воріт. Шляхецька вежа була збудована близько 1353 року (первісна назва — Висока), значно зменшена по висоті у 1796 році. Годинникова вежа з’явилася десь в середині XV століття (перебудована в середині XVI століття) і виконувала роль дзвіниці собору. Бароковий купол, який змога є бачити й нині, вежа отримала в 1723-1735 роках.

Шляхецька вежа вигріває на сонечку свої цегляні боки.

А ось і Годинникова вежа у повний ріст (ви вже бачили її на першій картинці).

Замок слугував резиденцією герцогів мазовецьких до кінця 15 століття. У 1532 році, у результаті сповзання частини схилу над Віслою, замок був частково зруйнований. Відновлена резиденція правителів переїхала на південь краю. Залишений жe замок відійшов до бенедиктинського абатства в 1538 році. Перебудови повністю змінили зовнішний вигляд «кам’яного захисника». Це можна побачити ще й зараз.

Вид зі скверу. Лавка, де сидів Nick.

Музей дієцезіальний.
Практично поряд з базилікою та в переобладнаному корпусі замку (гляньте на фотку вище, на білі стіни) міститься музей дієцезії Плоцька. Музейні колекції наповнилися шляхом імпорту пам’яток єпархій Плоцька, а також церков, про релігійну основу яких нині залишився тільки спогад. У музеї зібрані різні твори мистецтва. До найбільш цінних експонатів відносяться рукописи і документи, колекція середньовічних скульптур Мазовії, ювелірні вироби, колекції ременів та обладунків, а також колекції картин.

Один із корпусів музею.

Увага, вхід! Включаємо уяву, щоб…

…щоб домислити, яка голова була у статуї.

Зі скверу, що біля цих атракцій, можна помріяти, споглядаючи тихий плин Вісли. Це в тому випадку, якщо сонце не буде світити в очі. Або поки не замерзнете на дошкульному вітрі.

Віслянський пейзаж.

Щоб дійти до ратушних і навколоратушних цікавинок, доведеться вернутися назад на Гродзьку. Адже біля замку ремонтні роботи не дозволяють зробити швидкий крос-стрибок. Сміливці просто впадуть по схилу до Вісли. Краще обійти. Всі обходять.

Бабця теж обходить.

Вулиця Гродзька теж почасти пішохідна. Але тут можуть трапитися всякі ляпсуси з випадковою з’явою самоходів. Краще пильнувати.

Гродзький різноколор.

Вуличка наближає нас до ратуші і вулиці Старий Ринок.

Ратушна площа, як і більшість площ з ратушами, має тенденцію звучати в усіляких урочистих заходах, наповнюватися масою народу. Як би там пафосно не звучало, це все одно виглядає мило. Хай навіть з істеричним звуком динаміків та примітивними конкурсами на ній.

Ось така ратуша. Збоку вже помітним стає костел Бартоломея.

Виставка кольорових прапорів і не менш кольорових сецесійних будиночків.

Спокій ратуші бережуть леви. Вряди-годи до свят їм підмальовують вії тушшю від ЛондаКолор.

Фарний костел св. Варфоломея
Початок побудови готичної церкви відносить нас до 1356 року, коли єпископ Клеменс разом з королем Казимиром Вілкі дали замовлення (=заплатили гроші) на спорудження нового храму. Первісний вхід до церкви був спочатку зі сторони Вісли (повірте, вона там дійсно тече внизу). У 1723 році після зсувного процесу (о чорт, знову зсув!) церква була перебудована і отримала новий вхід з боку площі Старого Ринку. Наприкінці ХІХ століття поруч з храмом спорудили дзвіницю.

Фара. Дзвіниця.

Далі у мене випадала нагода помандрувати ще з кілька кварталів. Як виявилося потім, там є не менш цікаві об’єкти. А все-таки класно перефоткувати карту міста, щоб потім на місці вже відшукувати потрібні споруди! Так ось. Якщо пройти від варфоломіївської церкви вулицею Казимира Великого, то можна одразу вдалині побачити щось неоготичне срібне. Так, створіння доволі миле. Хоч і без особливої колірної гами. Поміркована замріяність.

Шпилі неоготики розіп’яли небо.

Кафедральний собор і монастир костелу старокатолицьких маріавітистів.
Собор і монастир було побудовано в 1911—1914 роках за проектом єпископа Яна Марі Міхала Ковальські (дали ж батьки ім’я!!). Споруда має чіткі обриси неоготики. Спочатку Собор був головною резиденцією маріавітистів (до 1906 р.) Інтер’єр собору містить оригінальні неоготичні мотиви, в тому числі і головний вівтар. На жаль, побачити не вдалося: собор був зачинений :(

У підземеллях святині поховані Свята Марія Франциска Козловська (1862-1921), — засновниця маріавітизму, — та перші єпископи цього ордену. До речі, назва маріавітизм походить від латинського «Mariae vitam», тобто Марії життя.

Колір нагадує оприснуті мідним купоросом (CuSO4) помідори.

А от дворик монастиря тоне в шапках гортензій.

Далі вже практично нічого вартого уваги (окрім приватних котеджів) у цьому керунку немає. Тому можна сміливо звертати тангенсально у вуличку Антонія Юліана Нововєйского і натрапити на Вищу духовну семінарію. Неподалік від неї є костел Івана Хрестителя.

Семінаристський будинок.

Костел св. Івана Хрестителя.
Храм збудований у 1758-1771 членами реформаторського ордену в стилі пізнього бароко. Інтер’єр має оригінальне виконання, багату різьбу по дереву, прикраси, масштабні вівтарі, сповідальні та кафедру. Починаючи з 1773 і протягом наступних десяти років, поряд було побудовано монастир. Члени ордену протрималися у ньому аж до 1864 році (до анулювання). Після цього будівлі монастиря разом із самим костелом були передані духовній семінарії. З 1973 р. храм почав функціонувати як парафіяльна церква.

Ось так зовні.

А так — всередині.

В принципі, можна рушати назад. Якщо зрізати по вулиці Штефана Оркзеї, то на одному з будинків можна забачити табличку, яка гласить буквально наступне: «Башта міських оборонних мурів з половини XIV століття (готична). У XVIII столітті перебудована на житловий дім (барокова)».  Викликає подивування, як ретельно і обережно перебудували, залишився спогад про її минуле призначення.

Будинок-башта.

Залишки стіни, на які припнули місток.

Обійшовши відомий вже нам Варфоломеївський костел, спускаємося по вулиці Пекарський, на території школи бачимо ну точно якусь башту-інваліда та стіни костелу.

Щось невпізнанне і тепер уже — шкільне.

Кут Театральної і Гродської, розвилка. Куди йти далі? На автовокзал і додому, чи піти ще на міст, поплювати в річку поглянути на Віслу? Мабуть, так і варто вчинити. Там же точно ще щось має бути. Ну точно!
Там є пам’ятник Бронівського (ну ясно, що ні ви, ні я не в курсі, що то за пан такий) та костел з монастирем св. Домініка. Все це оточене парком «Соляні Копальні».

Просто неймовірно впізнавана совковщіна.

Римокатолицький костел св. Домініка — один з найстаріших костелів Плоцька. Історія його починається у 1225 році, коли сюди прибуваються домінікани. Гроші виділив мазовецький князь Конрад, який потім притяг сюди біскупа для освячення. У XV столітті пожежа понищила вшисткі будинки. Під кінець XVI століття костел був перебудований в стилі пізньої готики. У 1804 році законники були виперті наглим чином зі стін, натомість поступившись євангелистам, а кляшор пішов під архів і школу. Аж через 175 років будівля монастиря і храм стали місцем православної церкви Преображення Господнього у Плоцьку.

Костел і келії кляштору.

Дзвіниця дерев’яна!

Парк невеличкий і веде стежинками до мосту Легіонів Маршала Пілсудського.

Міст з дуже жвавим рухом. Це не для мене. Тут мої фобії машин просто раділи!

З мосту прекрасно видно базиліку і башти замку.

Якщо мати широкий кут зору, то ще й сусідніх домінікан можна побачити.

Все. Історія скінчена! Рlаudіtе, amicі, finіta lа hіstоriа!

Крапка.

Взято тут.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.