Скала-Подільська. Частина перша, фатальна
, у якій ми зустрінемо правителів українських, татарських, литовських, польських, румунських і здивуємось постійним руйнаціям
Десь в середині XIII століття ще князь, а не король Данило Галицький займався улюбленою серед українських правителів забавою: міжусобною війною з іншими українськими правителями і багатовекторною зовнішньою політикою.
Ця його діяльність була настільки галасливою, що привернула увагу Золотої Орди, зайнятою до того таким-сяким керуванням окупованою чвертю земної кулі. Батий зажадав Галич. Він міг би зажадати і якісь Більшівці, проте окрім Галича, інших міст Галицько-Волинського князівства хан, напевне, не знав.
Данило Галицький, якому Галич був цінний в першу чергу як бренд, вирішує місто не віддавати, а натомість їхати ніжками до Батия, встановлювати добросусідські відносини. Приблизно так само, як це відбувається і зараз (я про періодичні вояжі наших до Москви).
Як це заведено у великій літературі, вступ не має до історії Скали-Подільської жодного стосунку. Хіба що от. Українська делегація дорогою до Батия на якийсь час зупинялась у цих краях. Тай принагідно облаштувала придорожню криничку.
Її досі звуть Королівською. Вода з неї має лікувальні властивості, багата на сірководень. Мешканці то не забувають і використовують криничку з шляхетною метою: наприклад, миють тут машини.
Упродовж наступних століть Скала-над-Збручем (під такою назвою поселення вперше згадується в літописі 1210-го року) неодноразово страждає через своє стратегічне розташування. Татари і турки раз по разу здійснюють свої набіги аж до 1672-го року.
Початок цій справі поклав Батиїв темник (генерал) Бурундай у 1259-му. Його військо знищує давній дерев’яно-земляний замок.
Фортецю у Скалі відбудовують у 1330-х роках Коріатовичі – їм ці землі за службу презентував великий литовський князь Ольґерд. Зусиллями зокрема і Федора Коріатовича, пана Мукачевого, було відроджено чимало подільських замків.
Родина Коріатовичів не просто розбудовувала – за їх панування Поділля стало фактично автономною державою. Це не могло подобатись нікому навіть в ті часи. Буквально наступного року після початку свого княжіння Вітовт виступає в похід проти федералістів та відновлює вертикаль влади.
Поділля ділять. Шматок з Скелею відходить Ягайлу, тобто Польщі. Потім – назад до Литви. Ну і так далі. (Даруйте за довгі історичні інтермедії – сам в шоці. Ще трішки.)
Скала в ті роки є королівським населеним пунктом. Його фортеця має важливе оборонне значення, а містечко отримує в 1443-му маґдебурзьке право. Скала стає повітовим центром Кам’янецького староства.
Та як я вже казав, стратегічне розташування раз у раз робить Скелю-над-Збручем об’єктом ворожих набігів. Скажімо, у 1485-му кримський хан Менґлі I Герай (про нього ми ще згадаємо у розповіді про Чуфут-Кале) з усім належним сумлінням підійшов до руйнування містечка.
Аби якось зарадити тому нещастю польський король звільняє Скелю від податків на п’ять років. (Наші нинішні б навпаки, встановили спеціальний податок на відновлення).
Цю операцію королю доведеться повторювати кілька разів, щоразу додаючи строки податкових канікул.
Після численних розорень у 1515-му король Сігізмунд I передає нещасний замок Кам’янецькому старості Станіславу Лянцкоронському. Буквально наступного року місто і замок палять дощенту. Шляхтичу доводиться будувати твердиню чи не з нуля.
Не на довго. До татарів підключаються молдовани, а точніше волохи.
В середині XVI століття фортецю знову відбудовують. Цього разу за голландською бастіонною системою замку. Замок був захищений скелями та річкою з трьох боків і лише з півдня був доступним. З цього боку викопали глибокий рів, запустили в нього води Збруча, звели кам’яні стіни, в’їзну башту з підйомним мостом та монолітну Порохову башту.
Як це не дивно, але перебудований і озброєний артилерією замок один раз навіть не захопили і не спустошили. Ця подія сталася в 1620-му.
Таку історичну несправедливість у фатальній історії фортеці виправили війська Максима Кривоноса. Під час Хмельниччини твердиню штурмували кілька разів.
Доклав свою руку і семигородський князь Юрій II Ракоці спільно з українськими і шведськими військами воює з Польщею. Скеля була якраз на його шляху. Вже руїни ще раз, востаннє, захоплюють турки у 1672-му.
Лише в середині наступного, XVIII століття занедбана Скала потрапляє в добрі руки. В 1753-му старостою стає шляхтич Адам Тарло. На місці руїн він будує бароковий палац, залишки якого ми власне і бачимо.
Залишки, бо буквально за кілька років через блискавку новобудова палає. Після такого багатовікового нещастя на старому місці ні палаців, ні замків більше не будуватимуть…
…Мало не забув. Данило відтанцював свій Галич. Батий задовольнився щорічними благодійними внесками. Літописець, правда, писав, що зліше зла честь татарська.
Був у Скалі 2 рази – гарне місце, тільки шкода, що наші люди все те поруйнували.
дякою за статю.
дуже класна!