Крилос. Княжий Град

Запрошую до давнього села Крилос, унікальній історії якого могли б позаздрити не те що більшість сіл України, але й цілком поважні міста. А от з відомістю йому пощастило менше. Мало хто знає про це село щось більше, аніж просто топонімічну назву населеного пункту в Галицькому районі Івано-Франківщини.

Навіщо туди їхати, запитаєте ви? Там чути дух історії, там не просто затишно і привільно, там дихається на повні груди; там якесь просто божевільне місце умиротворення, яке фонтанує позитивною енергією. Там у відголоссі ще чути шурхіт княжих багряниць…

Скансен у всій своїй красі.

Меч і рало.

Спочатку була бронза
Літописами Крилос зафіксований у році 898. Саме тут була князівська столиця, укріплена потужними оборонними валами (збереглися й донині), та фортеця, оточена глибокими ровами, оборонні монастирі.

Залишки замкових валів.

Найдавнішими пам’ятками, які дійшли до наших днів, можна вважати Василівську каплицю (1500 р.), збудовану на фундаменті Успенського собору (1157 р.), і Успенську церкву (1586 р.). В притворі храму покоїлися в кам’яному саркофазі тлінні останки його фундатора — Ярослава Осьмомисла. А в ХVІІ-ХVІІІ ст. саме у цій церкві базувався культурний осередок Галичини: друкарня, освітня школа.

Успенська церква.

Всередині вона виглядає неймовірно осучасненою.

Хоча над зовнішніми порталами можна вгледіти горельєфи. Зараз таких не виготовляють.

Цікавою є історія відкриття фундаменту палацу Володимира (1153 р.) зі Спаською церквою. Упродовж останнього півстоліття ширилася чутка, яка переросла в легенду, про те, що начебто на початку Другої світової війни найвидатніший дослідник Галича Я.Пастернак віднайшов під час розкопок фундаменти Спаської церкви. Але близько 70-ти років зберігали тутешні жителі цю знахідку в таємниці. Вже декілька років, як археологи працюють тут, дістаючи з-під ґрунту архітектурні деталі палацу. Ця знахідка, мабуть, допоможе розкрити одну з найвизначніших таємниць української археології.

Вид зпозаду. Помітними є Василівська каплиця.

А ось на цьому фото її взагалі прекрасно видно.

На території Крилоса археологами виявлені поселення трипільської культури, поховання ранньої та пізньої бронзи, поселення передскіфських часів, знайдені срібні речі VI ст. та арабські монет IX століття.

У музеї, який базується в кургані, що, ймовірно, став місцем захоронення засновника Галича, експонуються зброя, човен, позолота від щита (Х ст.).

Курган зараз у жахливому стані. Там все затоплене водою.

Поряд, в Митрополичих палатах (колишня літня резиденція А. Шептицького), розміщується музей історії Древнього Галича. Його експозиція представляє історико-культурну спадщину давнього міста, археологічні та архітектурні знахідки минулого. Сама споруда є пам’яткою архітектури ХVІІІ ст.

Митрополичі палати виглядають вишпандьореними до блиску. Але цей блиск за кілька років уже затьмарився грибком на стінах.

Біля сходів цього палацику навіть одиноку скульптуру притягли. А от графа Каліостро катастрофічно бракує.

Княжкринична вода і волхв
Не можна оминути увагою також Княжу криницю, де з-під землі б’є прохолодне джерело цілющої питної води. З давніх-давен жителі землі цієї піклувалися про криниці, яких було тут обмаль: земля добре ховала воду глибоко в надрах. От і ця криниця так само було відкрита дивним способом. Ось що переповідає зворушлива легенда з вкрапленнями правди.

За переказами, довгий час тримали вороги Галицький град в облозі, практично відмежувавши його від світу. Хотіли вижити захисників з фортеці, зламати їх оборону. Осушили нелюди всі джерела, перекрили літописну Лукву, засипали криниці. Здавалося, порятунку годі було чекати.

Вид криниці у наш час.

Надміру змучені давньоруські воїни звернулися до князя з проханням скласти перед ворогом зброю і просити помилування. Приречений на поразку князь був у розпачі, не знаючи, як врятувати своїх людей та себе від безжальної смерті. Вирішив він тоді звернутися до старого волхва. Чародій дав пораду: там, де останній промінь сонця торкнеться землі, треба шукати воду. Князь миттю побіг до фортечних мурів і просидів там до вечора. Як тільки сонце зникло за обрієм, устромив щодуху меч у землю, звідти одразу ж вдарило джерело. Відтоді й зветься джерело Княжою криницею.

Ще й досі сюди ходять місцеві жителі по воду. Цікаво, цілющість води не зменшилася від тієї кількості монет, які в знак подяки залишають тут туристи?!

Металічна пащека водолія.

Як кури меч врятували
Ще один цікавий монумент приковує увагу подорожніх: пам’ятник «Меч і Рало». Нетиповий білий колір, незрозуміле місце розташування, скуйовджена символічність? Насправді ж все більш глибоко, аніж здавалося з першого погляду замріяному туристу: композиційно врівноважений монумент споруджений на місці оборонних валів. Барельєфи пам’ятного знака (міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі) об’єднують воєдино історичні події, які відбувалися на ранніх етапах становлення Галицько-Волинської держави. Височить на горі, підпираючи мечем небо і заглибивши в землю рало, показує єднання давньоруських міст, мирний і невойовничий (мабуть, до пори ) характер землеробів. Кажуть, що для спорудження цього монумента було використано близько 20 000 курячих яєць. Чи то архітектор, чи скульптор щось там прорахувались, але витесане в брежнєвські часи диво почало тріскати. Довелося негайно рятувати ще не встановлений пам’ятник…

Ось як виглядає меч.

Прикарпатський скансен
Мало який європейський народ настільки добре зберіг самобутність національної культури, як українці. Почасти це зумовлено невисоким рівнем добробуту, зокрема в сільській місцевості. І найкраще доторкнутися (буквально) до побуту українців можна у Музеї архітектури і побуту, що розміщується при галицькій трасі. Скансен (уживана назва такого музею) заснований у 1979 році на площі 4,5 га. Проте не площа визначає рівень цінності цього музею, а об’єкти, які він репрезентує.

Невеличка формальність (2 грн.) — і ми на території. Перше, що впадає у вічі — прекрасний осінній ліс, не то карпатський, не то буковинський. Далі десь у гущі губиться вервиця приземкуватих хатин: хата-ґражда, опільська хата, садиба ткача.

Побілена піч обтулена дзбанами.

Ось іще одна піч.

Цей острівець старовинних хат, підпертих часом, з якоюсь зворушливою гордістю знайомить кожного з побутом кінця XVII — початку ХХ століття. За задумом, тут під час спорудження було сформовано чотири етнографічні регіони Прикарпаття: Покуття, Гуцульщина, Бойківщина та Опілля. Специфічним є те, що експонати не подаються у вигляді садиб-ансамблів, а якось поодиноко, як типові зразки різнофункціонального призначення. Обійшовши доріжками скансен, можна нарахувати 11 архітектурних пам’яток, які представляють різні типи житлового та господарського призначення.

Файна гуцульська церата.

До усіх хат можна ввійти. Низькі двері якось боязко пускають відвідувачів, котрі вносять щораз сюди крики, зойки, ахи (хтось і обгортку від цукерок кине!). Багатий етнографічний скарб: колекції посуду, вишивки, ткацький верстат, інструмент – відображає опорядження оселі. Предмети представлені з урахуванням специфіки регіонів.

Музейний інтер’єр.

На подвір’ї біля олійні погойдується криничний журавель. Хай навіть йому вже не черпати воду і не полетіти у вирій, але так ідилічно він виглядає на фоні старезної хатини, покритої соломою, побіленої і ошатної.

Гуцульська одіж співіснує з дзиґарем.

Також цікавими експонатами є дерев’яна церква, кузня, комора, малі архітектурні форми. В одній з хат навіть представлена однокласна школа-дяківка.

З якимось піднесеним відчуттям покидаєш музей. І справа зовсім не в швидкому «переміщенні» на Покуття чи в гуцульський край, швидше тут маємо зв’язок минулого з сьогоденням. Тонкий і ледь чутний зв’язок, але він стійко вкарбовується у пам’ять того, хто хоч раз сюди потрапить. Адже прикарпатський скансен — це музей …часу, який минув.

Затишок.

Жодна історія не обходиться без легенд, казок та бувальщин. Це – сіль історії, найцікавіше і найзахоплююче. А Крилос за свою багатовікову історію назбирав їх багато. От хоча б про Золотий Тік чули?

На горі Княжій велить Ярослав Осьмомисл спорудити майдан (тік) і вкрити його щирим золотом на знак розкоші та величі князівства. Площа цього покриття настільки значна, що відблиск видно на десятки кілометрів.

Вид з Золотого Току.

На додачу до сказаного
Проіснував майдан досить довго, адже там виголошувалися накази, розігрувалися родинні драми, звідси вирушали в походи галицькі воїни. А от покриття проіснувало досить короткий час, відлякуючи своїм блиском ворогів та наганяючи острах на чужинців, які зазіхали «град княжий знищити». Під час однієї з навал монголо-татар, коли вже несила було втримати оборону, галичани зняли золоте покриття і заховали його в печерах Крилоської гори. Далі сліди Золотого Току розчиняються в історії. От і досі його шукають.

Взято тут.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. І я був у цій місцевості літом – дуже сподобався місцевий музей архітектури і побуту і музей історії міста Галича

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.

Тримминг фокса
тримминг фокса
lapa-moya.ru
Пенополиуретановые сэндвич панели
продажа сэндвич панелей, монтаж сэндвичпанелей, композитная металлочерепица
rdv27.ru