Масандрівський палац
Навряд чи щось у вигляді одного з найкращих українських палаців промовляє про фатальну долю пов’язаних з ним осіб. Тим не менше, це так.
Перший і другий власники палацу помирають ще до його добудови. Автор початкового проекту раптово гине. Останній власник відмовляється навіть ночувати у своєму ж палаці, що не вберегло від трагічної смерті і його.
Та про все по порядку.
Ще задовго до зведення цього палацу, в першій половині XIX століття в Масандрі робляться спроби будівництва маєтків різного масштабу й призначення. Мала свої плани і міжнародна авантюристка та шпигунка Софія Потоцька, знайома нам з історії про Умань: знаменита “Софієвка” могла бути в Криму.
Проте увесь час щось не складалось. Після череди зміни власників тутешні землі перейшли у власність генерал-губернатора Новоросії Воронцова. Той на території раніше облаштованого у Верхній Масандрі парку споруджує “барський” будинок.
Його нащадок, Семен Воронцов в кінці 1870-х замовляє перебудову Едмону Бушару. Французький інженер на той час виконав у якості підрядника кілька серйозних контрактів, і на проекті палацу виступає вже у якості архітектора.
За задумом Бушера в Масандрі мала постати будівля часів Людовика XIII. За взірець француз бере замки долини Луари. Очевидно архітектор хотів зіграти на контрасті темно-сірих середньовічних стін та життєрадісних навколишніх пейзажів. А може і не хотів.
У 1881-му Бушер, після того, як застудився на будові, раптово помирає. Керуючий маєтками Воронцова намагається залучити до будівництва брата француза, проте той відмовляється. А незабаром помирає й сам граф.
Пусткою стоїть будова майже десять років. У 1889-му маєток викуповується для потреб царської родини.
Тринадцятий російський імператор Олександр III був еталонним царем: освіченим, релігійним, миролюбним, в міру простим, богатирської тілобудови, високим на зріст. Цар часто відпочиває у сусідньому Лівадійському палаці, а Масандру цінує за лікувальне повітря й чудові краєвиди.
Добудова і перебудова палацу доручається російському архітектору німецького походження Максиміліану Месмахеру. В ті роки Месмахер вже є знаменитістю. Його численні доробки прикрашають столицю імперії, зокрема – Ісаакієвський собор.
Архітектор змінює задум свого попередника. Замість середньовічної твердині у Масандрі постає грайливий бароковий палац.
До загалом збереженої конструкції добудовуються балкони, галереї, балюстради. Вони істотно збільшують корисну площу будівлі. Проте більшість приміщень були і залишаються доволі скромними за розмірами – замовники не передбачали проведення тут масових заходів.
(До речі, на нижньому фото стільці майстра Гамбса, за якими ганялись Остап Бендер і ко).
Фасади (і не лише фасади) прикрашає кольорова метлахська плитка – популярний у той час оздоблювальний матеріал. Такою ж плиткою викладені стіни так званого машинного відділення – інженерної прибудови. Завдяки цьому геть несхожі конструкції було пов’язано в одне ціле.
З боку східного фасаду будується підпірна стінка, прикрашена левами. Колись з їх пащ текла вода.
Всі фонтани й фонтанчики були поєднані в єдину систему, яка, як стверджують, діє і понині. В парку встановили цілу роту скульптур. До наших днів дожили найстійкіші.
У 1894-му в Лівадії помирає цар Олександр. Нащадком імперії в купі з Масандрівським палацом стає Микола II. Новий цар вирішує продовжити будівництво.
Лише в 1902-му завершується перебудова резиденції. Проте розкішний і водночас скромний палац так і не став родинним для останнього імператора. Цар лише зрідка днями гостює тут або зупиняється на шляху до Лівадії.
Після революції царські покої передані санаторію “Пролетарське здоров’я” для туберкульозних хворих. Після війни – працює інститут, а згодом це приміщення деждачі, себто санаторію для перших осіб. Дача Сталіна – так неформально називають Масандру. Частина території парку з будівлями і в наші дні належать до легендарної ДУСі.
Привілейоване положення vip-дачі дозволили зберегти більшість інтер’єрів. Напевне, це чи не єдиний український палац, який ми бачимо в тому стані, у якому його було збудовано.
Масандра на МЕТА-картах. Проїзд автомобілі від Києва – 880 км (біля 10 годин дороги), від Ялти – 5 км.
p.s. З-поміж численних картин, представлених в експозиції музею, котрий діє в палаці з 1992-го року, мене вразив от такий портрет всесильної Катерини II. Дама з собачкою, ага.
Жесть. Оч.красиво. Только вот чепчик в последней барышни уж больно пышный
А архитектура просто обалденная. СЕйчас так не строят. сегодня все больше более практичных, нежели эстетичных, домов. А жаль..