Якщо кетчуп – то Торчин
Вважається, що волинське містечко Торчин засноване аж в 1093-му році. Хоч, якщо бути чесними, цей факт навряд чи когось би цікавив, якби не заснування в 1994-му знаної нині продуктової компанії.
Власне назву компанії мало хто знає – “Волиньхолдинг”. Натомість всім відомий її головний бренд – майонези, кетчупи, соуси й гірчиці під маркою “Торчин”.
Тож на моє тверде переконання, при в’їзді до села мала б стояти якщо не велика банка майонезу, то принаймні здоровенна пачка кетчупу.
Та марно я вишуковував знайому продукцію. Торчин виявився звичайним містечком, скоріше навіть селом, у якого все було.
Було Маґдебурзьке право, надане ще в 1540-му році. Був великий монастир, якому належали чималі землі навколо. Був загадковий “Торчинський маніфест” – селянський ультиматум польській шляхті.
Про історію Торчина вам радо розкажуть у місцевому краєзнавчому музеї, якому не так давно передали приміщення в колишньому універсамі.
Звісно, якщо ви в той музей потрапите в робочі дні з 9 до 18 години (за давньоруською традицією провінційні музеї не здогадуються, що туристи, на яких вони мали б також розраховувати, воліють в такі дні й години заробляти собі на мандри).
А тим, хто не потрапив – доведеться обмежитись нетривалою екскурсією. Оскільки інтернет на історію Торчина надзвичайно бідний.
До речі, Торчином звали повара, котрий власноруч перерізав горлянку великомученику Глібу, своєму господарю, за наказом Святополка, про що я розказував в записках про Вишгород.
Ще вважається, що торчин – то той, хто пішов з торків – колись значного тюркського племені. В них навіть своє місто було – Торчеськ – котрий нині ми знаємо як Кагарлик. Про нього я також вже писав.
Від тих торків по Україні залишилось чимало топонімів. Та й слова “торчати” чи “торч” певно мають з давнім племенем щось спільне. В усякому випадку коли “Волиньхолдинг” вирішив завоювати російський ринок, то розмістив у кількох тамтешніх журналах доволі сміливий рекламний макет.
На ньому був зображений Кремль, на який замість зірки почепили тризуб і оголосили конкурс на дистриб’ютора “Торчин продукту”, щоб “Кремль торчал”.
Народ в Торчині дійсно продвинутий. Чого варті лише поминальні обіди по 25 грн. з особи в диско-клубі!
В торчинському аптечному кіоску можна позичити здоров’я.
У вуличному кіоску – купити дари природи. У тому числі пару літрів семічкі.
Лушпиння рекомендується викидати в смітники місцевої конструкції.
Торчин в усі віки був переважно православним містом. Луцькому єпископу, котрий одним з перших їздив до Риму приймати унію, місцеві жителі навіть заборонили проїжджати Торчином.
Тим не менше, був у містечку і костел, знищений у 1944-му році. На його місці в 1995-98-му роках відбудували новий храм – невеличкий костел Пресвятої Трійці i св. Іоанна Хрестителя.
Продовжує будуватись і “Волиньхолдинг”, який в 2003-му придбала могутня Nestl?.
Як пише компанія на своєму сайті, споживачі можуть придбати її смачну і корисну продукцію на всіх континентах нашої планети, крім Антарктиди.
Торчин на МЕТА-картах. Проїзд автомобілі від Києва – 420 км (біля 5 годин дороги), від Луцька – 25 км.
Проъжджаю кожного разу мимо Торчина, коли в Луцьк їду. Якось слово торчин мені більше асоціюється з їжею, ніж з містом.
Насправді, наше містечко не тільки цікаве тим, що тут знаходиться фабрика виробництва кетчупу та майонезу, як описано вище.
А як же славнозвісний ансамбль пісні та танцю “Колос”? (Видно автору про це не відомо).
Прошу вибачення, якщо когось ображу, але ця стаття є настільки бездарною, що навіть на половину не відображає життя нашого містечка!!!
а хто зруйнував костел?