Базальтові стовпи
Фахівці стверджують, що більше ніде в Європі ви такого не побачите. Кам’яні стовпи, які місцями мають висоту у кількадесят метрів, каскадом спускаються до чаші, заповненої прозорою і від того неймовірно синьою водою.
Мільйони років тому на цьому місці лютували вулкани. Магма немов желе з пекельної кухні розтікалась, застигаючи й набуваючи оцих неймовірних форм.
А потім пісок і крейда поховали застиглі базальти на неймовірну купу років. Кажуть, що відкрив їх геть випадково місцевий селянин.
Десь в тридцятих роках XVII століття копав він собі щось на городі й зламав об камінь лопату. Та потім зметикував з відкопаного каміння зробити хаті фундамент.
Ще кажуть, що копав він не просто так. Ніби неподалік Костополя згубив колись свого вельми коштовного персня король Ян Казимир. І велів помітити місцину, аби відшукати згодом. Ну а коли почали шукати – то й відкопали оцих кам’яних монстрів.
Попри примітивні технології, брили навчилися виламувати. Властивість цих каменів – прямий рівний розкіл. Височенні й важкезні стовпи вивозили до навколишніх від-будов. Зокрема – костелу в Олиці. Проте справжній індустріальний розквіт ця частина Рівненщини дістала наприкінці 20-х років XX століття.
От коли для села Янова Долина (нинішнє Базальтове) настали воістину золоті часи. Польський уряд, який до того вимушений був закупати базальти в Швеції, розгорнув широкомасштабне видобування каменю на тодішніх своїх землях.
До одразу кількох кар’єрів прокладається залізниця, будуються сотні будинків, камінь вивозять навіть баржами по річці Горині.
У середині 30-х років в Івановій Долині працювало три тисячі чоловік — півтори тисячі українців та півтори тисячі поляків. Робітниче селище було електрифіковане і мало не тільки водопровід, а навіть каналізацію. Для сільської місцевості це було дивиною. До сусіднього села Злазне було прокладено спеціальну дорогу для велосипедистів. Будувався аеродром, діяли різні громадські і спортивні товариства, каси взаємодопомоги.
В той час камінь виламували вже за допомогою вибухівки. Попри надзвичайно важку працю робітники були загалом задоволені. Адже робота непогано оплачувалась, а крім того в Яновій Долині діяла соціальна інфраструктура: дитячий садок, школа, клуб, село було телефонізовано і електрифіковано.
А от після Другої світової інтенсивне виробництво припинилося. Та й кар’єри почали виснажуватись. Чимало з них вже є затопленими. (Це попри те, що поклади місцевого каменю оцінюються в 200 мільярдів доларів).
В наші дні головна продукція кар’єрів – надмогильні пам’ятники. Цим же кустарно займається більшість місцевих мешканців.
З місцевих базальтів вимощено майдани Відня, Москви, Парижу, Брюсселя, Варшави. Стовпи безуспішно номінувались як одне з семи природних чудес України.
Та, здається, мільйонороким стовпам пофіг: програли вони чи ні.
Базальтове на МЕТА-картах. Проїзд на поїзді до станції Костопіль, автомобілі від Києва – 368 км (біля 4-х годин дороги), від Рівного – 51 км.
Круто. Така краса!!! Дякую дуже цікаво вас читати. А ви самі їздите у всі ці місця?
Сам, тобто чи один? Не обов’язково. Але якщо сам, тобто чи особисто – то так, безумовно!
Багатые же наши земли.Очень интересно.
А я тут живу. Якщо щось звертайтесь. Дуже гарна місцина. Romaziso@mail.ru
Красиво, нечего сказать!
так Дуже красива місцина !