Садгора і Долішні Шерівці

Містечко, що раніше називалося Садагура, на даний час є районом Чернівців з сучасною назвою САДГОРА. Садагура набагато молодше Чернівців: їй приблизно 230 років.

Своєму виникненню вона зобов’язана монетному двору, який виник війни між селами Рогізна та Жучка під час російсько-турецької війни, і був побудований коштами німецько-польського барона і фінансиста Петера-Ніколауса Гартенберга (Садагурського). Призначенням нового монетного двору було забезпечення фінансовим ресурсом російської армії під час війни якомого ближче до лінії фронту, яка проходила під Хотином. Мідні гроші зазвичай чеканили з трофейних турецьких гармат, на кожній монеті ставилася латинська літера S і назва «Садагура». За три роки роботи двору було вичеканено монет на суму 700 – 750 тисяч російських рублів.

У 1774 році монетний двір закрився за непотрібністю, гроші знецінилися, а поселення поступово занепадало. Проте у ХІХ столітті Садагура стає важливим торгово-промисловим центром австрійської Буковини, місцем проведення щорічних міжнародних ярмарок, а пізніше – центром Садгородського судового округу чернівецького крайового повіту.

Свою сучасну назву «Садгора» містечко отримало вже після приєднання північної Буковини до Української СРСР після другої світової війни. А у 1964 році Садгора стає частиною Чернівців.

Велику роль у економічному та культурному розвитку Садагури відіграли євреї, які оселилися тут наприкінці XVIII століття. Основним їх заняттям були торгівля і ремесла. Саме вони створили архітектурне обличчя містечка упродовж ХІХ – початку ХХ століть.

Садгора розташована терасами, які мальовничо покривають схил пагорбу. Якщо їхати до Садгори з Чернівців вулицею Моріса Тереза, то на нижній терасі пагорба незабаром покажеться найоригінальніша будівля містечка – синагога-клойз, яка відразу приваблює своїм вишуканим стилем. Ця синагога разом із прилеглим до неї комплексом була володінням цадика раббіна Ісраеля Фрідмана – духовного батька садгородських хасидів, який оселився у Садагурі у 1841 році, прибувши з Ружина (сучасна Житомирська область).

Синагога побудована у 1842 році і була центром єврейського життя Садагури до середини ХХ століття. Зведена у романтичному стилі з використанням мавританських мотивів, божниця більше походила на фешенебельний палац, ніж на будинок молитви. Під час добудови на початку ХХ століття вдосконалено парадний фасад споруди, який складається з центрального ризаліту, що приховує під собою покритий чотирьохсхильним дахом об’єм будівлі, одноповерхових флігелів та розміщених по краях двоповерхових гранованих башт.

Центральна частина фасаду представляє собою близьку до квадрату стіну, прорізану трьома високими арочними отворами і увінчану пластичним карнизом. Над карнизом підносяться чотири прямокутні стовпи, прикрашені у верхній частині зубцями.

Після Другої світової війни синагогу закрили, і розмістили тут спочатку майстерню з ремонту танків, а потім сільгосптехніки. Для цих нужд навіть спеціально до південного та східного фасадів добудували приміщення фабричних цехів. З часом будівля синагоги занепала і на початку ХХІ століття є пристанищем місцевих бомжів.

Але навіть у такому вигляді споруда проводить неабияке враження та туристів та паломників, чого не скажеш про це одну єврейську культову споруду – будинок-резиденцію цадика Ісраеля Фрідмана, розташовану неподалеку. Незважаючи на те, що Фрідман полюбляв розкіш та навіть носив золоті сандалі (хоча і без підошви), його колишня резиденція сьогодні має жалюгідний вигляд.

Є надія на відновлення цих двох архітектурних пам’яток: у 2006 році споруди передано єврейській громаді і як обіцяють, в недалекому майбутньому очікується проведення робіт з їх реставрації.

Проте й сьогодні Садгора є місцем єврейського паломництва. Хасиди з усього світу кожного року їдуть сюди віддати шану могилі цадика, якій при житті володів даром зцілення безнадійно хворих і за свідченнями паломників, не втратив їх після смерті. В часи радянської влади могила Фридмана на садгірському цвинтарі знаходилася у запустінні. В роки незалежності над його могилою споруджено капличку.

У центрі Садгори варто оглянути стару забудову навколо ринкової площі:

Костьол Святого Архангела Михаїла 1815 року побудови (вул. Івана Підкови 18):

Греко-католицька Свято-Покровська церква XIX століття (вул. Степана Галицького, 60):

Від центру Садгори прямуємо вулицею Степана Галицького. На роздоріжжі біля пам’ятника Степану Галицькому беремо праворуч і проїхавши декілька сот метрів вулицею Стефаника на повертаємо ліворуч до присілку ДОЛІШНІ ШЕРІВЦІ. Ще декілька десятиріч тому це було окреме село, а сьогодні – частина Садгірського району Чернівців. У Долішніх Шерівцях (вул. Квітковського, 11) знаходиться одна з п’ятьох існуючих на території сучасних Чернівців дерев’яних церков – Свято-Спиридонівська. Церква є пам’яткою архітектури місцевого значення. Побудована у 1715 році і є прикладом традиційного для Буковини безкупольного дерев’яного храму так званого «хатнього» типу.

Спиридонівську церкву в Долішніх Шерівцях було збудовано та облаштовано на кошти господаря Молдавського князівства Миколи Маврокордата 1715 року. А в 1782 її перенесли в Долішні Ширівці, на нинішнє місце. Стосовно церкви існує легенда, нібито церква була принесена водою. В цьому впевнені майже всі прихожани церкви. І дійсно, в легенді є доля правди. Церква була перенесена у Долішні Шерівці з місця, біля якого знаходилася турецька криниця. Є ймовірність, що церкву доставили на теперішнє місце саме по воді, бо досконалих транспортних засобів на той момент звичайно не існувало.

Церква має кам’яний фундамент, є тризрубною з квадратним бабинцем, трохи більш широкою навою та п’ятигранною апсидою. Під високим вкритим ґонтом дахом заховані пірамідальні верхи зрубів. Над дахом підвищується декоративна главка, зсунута до сходу. Пізніше церква зазнала перебудови: був перероблений та збільшений бабинець, розтесані вікна, зруби обшиті тесом. Кронштейни, що підтримували винос даху, замінено дерев’яними стовпами.

Дерев’яна, квадратна у плані дзвіниця розташована на південний захід від церкви. Дзвіниця двоярусна, каркасна, обшита тесом, з прорізями-голосниками у верхній частині.

Дзвіниця церкви також овіяна легендами. Кажуть, що вона має певні чудодійні властивості, а саме: своїм дзвоном вона відганяє чорні хмари, які є провісниками грози чи граду. Але діє це лише тоді, коли хмари ще далеко.

Зараз церква знаходиться у процесі реставрації. Старий ґонт вже замінено на новий. Йде оббивка зрубів тесом із свіжого дерева.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.