Піза. “Вони розважаються. ВОНА – ПАДАЄ”

…А воно завжди так – якщо постити великий пост на вихідних, то майже ніхто його й не прочитає, і ще менше прокоментять, хай ти навіть убив на це надцять годин дорогоцінного відпочинку :)

Так що звертаємо увагу на наш перший величезний пост про Пізу, із мільйоном наших фоток та двома мільйонами наших же букафф про те, як ми були в Пізі (лише 10 днів тому). З цінними порадами, що й де, і як тут потрапити.

А тут – тримайте другий пост про Пізу, дуже колоритне місто в Тоскані, на березі Лігурійського моря.

Отже, як уже було сказано, у Пізі є дуже багато чого подивитися й окрім славетної вежі – аби бажання.

Але ніде правди діти: головною ознакою й головним джерелом прибутку міста залишається ВОНА – не та, що працює, а та, що падає. А точніше, вони, адже падаюча вежа (Кампаніла, Torre pendente di Pisa) – це лише одне з див, розташованих на П’яцца Дуомо. Побудована вона як дзвіниця самого Пізанського собору (Duomo Santa Maria Assunta).

Також на площі є ще Баптистерій (Battistero di San Giovanni – до речі, також трохи похилений, хоч і не так помітно, як Кампаніла), і цвинтар Camposanto Monumentale.
Ось про цей ансамбль ми й розкажемо детально.

Критий цвинтар.

На більшості туристичних мап, які вам видадуть в інформаційних бюро або готелях, ця райська місцина позначена як Piazza (або навіть Campo) dei Miracoli, себто Площа (або Поле) Чудес.

У жіночої половини Ledilid це негайно викликало асоціації з однойменним полем, на якому італійські протомавроді в особі Кота й Лисиці організували для наївного Піноккіо траст із закопуванням у землю п’яти золотих монет. З огляду на те, що автор цієї казки Карло Коллоді народився в сусідній, конкурірующєй із Пізою Флоренції, цілком можна було б припустити, що, назвавши таким чином поле у Країні дурнів, він вирішив познущатися із невдах-сусідів.

Але, як виявилося, дарма образили доброго чоловіка. Хоча з Піноккіо топонім головної пізанської площі таки пов’язаний: Площею Чудес її охрестили з легкої руки іншого італійського письменника, Габріеле д’Аннунціо, який так назвав </a>це місце у 1910 році в своєму романі Forse che si forse che no.

Ну а з огляду на шалену популярність Піноккіо (фігурки дерев’яного чоловічка й досі залишаються одним із найпопулярніших сувенірів у Тоскані), Площу легко перейменували у Поле.

І назва ця, варто зауважити, цілком відповідає змісту (цього разу вже безвідносно до Піноккіо).

Чимчикуєш так порожніми й ніби вимерлими вулицями середньовічної Пізи, завертаючи за черговий ріг, розмальований численними голубиними і графітськими „мердами”, і… раптом опиняєшся ніби в іншій реальності.

На полі смарагдово-зеленої трави під пронизливо-блакитним небом постає, виблискуючи прозорою білизною мармуру, один із найпрекрасніших ансамблів світу – якщо не з точки зору архітектури, то з погляду насолоди для ока й відпочинку для душі так точно.

Тому категорично не погоджуємося із висновком газети The Times, яка назвала Пізу „одним із найбільш переоцінених туристами місць”. Мовляв, як виглядає падаюча вежа, й так усі знають із численних листівок, тому нічого витрачати час на поїздку до цього нічим не цікавого місця, краще відвідати якийсь там фестиваль симфонічної музики в містечку Сан-Джиміньяно.

Ні, ми віримо, що і містечко, й фестиваль заслуговують на увагу й відвідання, але навіщо ж ображати дивовижну пізанську П’яццу? Щиро кажучи, хоч це й суто наше ІМХО, але навіть якби та вежа не падала, це місце залишалося б одним із найпривабливіших з усіх, нами бачених.

Собор (Дуомо).
Його почали будувати ще в 1063 році, після перемоги Пізанської республіки в битві з сарацинами при Палермо. Добудували через 55 років. Архітектори – Бускетто й Райнальдо.

Утім маємо підозру, що з нами погодилися б далеко не всі. Принаймні не ті сотні й тисячі туристів, які, на контрасті з безлюдними вулицями, на П’яцца Дуомо просто сидять-стоять-висять на траві (з надписами „По газонах не ходити!”), тумбах огорожі та просто одне в одного на голові, старанно „підпираючи” або навпаки, „штовхаючи” багатостраждальну вежу. При цьому більшість навіть ігнорує прекрасні баптистерій і собор.

Баптистерій.

На даху баптистерію.

Людське нашестя, звісно, значно применшує чарівливість цієї райської місцини, але, по-перше, за бажання тихий закуток знайти можна навіть тут. Скажімо, веселі дівчата невідомої, з огляду на віддаленість від вух ЛедіЛіДів, національності спромоглися усамітнитися настільки, що доповнили радощі пікніка на травичці засмаганням ледве що не ню.

А по-друге, однією зі справді чудесних особливостей дивовижної площі є те, що навіть попри гамір туристичної маси тут панує якась майже містична тиша. Парадокс, але варто обійти вежу з іншого боку – і ця тиша просто огортає тебе, залишаючи всі інші звуки (які просто трохи притишуються) ніби як за скляною стіною, що відділяє туристів, торговців сувенірами, галасливих гідів…

З іншого боку вежі – пам’ятник римській вовчиці…

…і отакий вхід у музей.

Як свідчить напис на табличці, будівництво Пізанської вежі розпочалося 9 серпня 1174 року.
Кажуть, щоправда, що насправді йдеться про 1173 рік, оскільки пізанський календар випереджав загальноєвропейський на рік, але про число, що приємно (для Л., яка в цей день народилася), не сперечаються)).

Кампанілу, тобто дзвіницю, почали зводити найпізніше порівняно із собором (1063 р.) та баптистерієм (1152 р.).

Згідно з планом архітекторів Бонанно Пізано й Вільгельма фон Інсбрука, фундамент вежі був закладений на кам’яній „подушці” на триметровій глибині.

Дійшовши до третього поверху, будівельники виявили, що дзвіниця хилиться вбік – на той час відхилення по вертикалі становило близько 5 см. Усе через те, що архітектори не врахували особливостей ґрунту, і фундамент почав просідати.

Будівництво призупинили, відновивши лише через сто років. У 1275-му архітектор Джованні ді Сімоне вирішив „випрямити” дзвіницю – як не фізично, то бодай візуально. Відтак колони наступних поверхів довші з того боку, куди вежа хилиться, і, відповідно, коротші з протилежного, так що на око здаються перепендикулярними до землі, на противагу відверто „похилим” колонадам перших поверхів.

У 1284-му висота вже шестиповерхової вежі становила 48 м, а відхилення від прямої осі – 90 см. Коли у 1350-1372 рр. під керівництвом чергового архітектора Томмазо ді Андрео Пізано над шостим ярусом була зведена галерея і встановлені дзвони, вежа хилилася вже на 1,43 м.
Звісно, про 98-метрову висоту, заплановану першими архітекторами, за таких обставин уже й не йшлося – вежу „зупинили” на 55 м з копійками.

У наші дні крен сягнув 4,6 м.

За свідченням туристів, які не пошкодували 15 євро, щоб подолати 294 сходинки і піднятися на останній поверх (ми надали перевагу економному спогляданню знизу))), згори враження падіння значно посилюється.

Незважаючи на те, що саме помилка архітекторів зробила Пізу туристичним центром, починаючи з 1298 року над випрямленням вежі в різні часи працювали десятки комісій (ще б пак, хто ж приїде дивитися на „місце, де впала вежа”).

У 1935 році, за часів Муссоліні, через просвердлені біля фундаменту шахти в ґрунт закачали близько 90 тонн цементу. Це допомогло ненадовго, вежа продовжувала хилитися, і у 1990-му її довелося закрити на тривалу „реконструкцію”, проект якої розробляли 20 років.

Роботи тривали довго: на висоті першої галереї заклали 18 покритих спеціальних пластиком сталевих кілець, які перешкоджають подальшому просіданню будівлі, вежу підтягували сталевими тросами, під неї залили тонни бетону і свинцю, видаливши з протилежного боку тонни землі.
Вежу вдалося випрямити на 45 см – до рівня похилу 1838 року. У 2001 році її знову відкрили для туристів.

А у 2008-му вчені оголосили, що вперше у своїй історії Пізанська кампаніла припинила хилитися і „повернеться до старого” не раніше, ніж через 200-300 років.

Для тих, хто хоче потрапити в Дуомо, щоб помолитися, – вхід безплатний. Чорний хід.

На Площі Чудес – багацько кіосків із сувенірами. Зокрема і з футболками відомих клубів та відомих українців у цих клубах (хай і минулорічної приналежності :) )

Вихід із Площі Чудес – Нові ворота (Porta Nuova).

І Нові ворота, і Torre del Leone (Лев’яча вежа) – елементи міської стіни, яка оточує П’яцца деі Міраколі з двох боків. Колись ця площа була розташована в самому “кутку” Пізи.

Ну а це такі ми.

Взято тут.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. “як ми були в Пізі”… :) Це треба ж місто назвати, щоб потім спішно було вимовляти. Але гарно там було. Дуже. Бачу стільки прекрасних фото!!! Молодці!

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.

Выгодные вклады
Портал посвящн банковским вкладам
kpkkapital.com
Серый штукатурка старатели 30
Гипсовая штукатурка Старатели оптом. Дешево. Гарантия качества. Звоните
optostroy.com
оперативные ответы на любой вопрос через службу поддержки на utrader официальный сайт
binarki.pro