Піза. “Вони розважаються. ВОНА – ПАДАЄ”

…А воно завжди так – якщо постити великий пост на вихідних, то майже ніхто його й не прочитає, і ще менше прокоментять, хай ти навіть убив на це надцять годин дорогоцінного відпочинку :)

Так що звертаємо увагу на наш перший величезний пост про Пізу, із мільйоном наших фоток та двома мільйонами наших же букафф про те, як ми були в Пізі (лише 10 днів тому). З цінними порадами, що й де, і як тут потрапити.

А тут – тримайте другий пост про Пізу, дуже колоритне місто в Тоскані, на березі Лігурійського моря.

Отже, як уже було сказано, у Пізі є дуже багато чого подивитися й окрім славетної вежі – аби бажання.

Але ніде правди діти: головною ознакою й головним джерелом прибутку міста залишається ВОНА – не та, що працює, а та, що падає. А точніше, вони, адже падаюча вежа (Кампаніла, Torre pendente di Pisa) – це лише одне з див, розташованих на П’яцца Дуомо. Побудована вона як дзвіниця самого Пізанського собору (Duomo Santa Maria Assunta).

Також на площі є ще Баптистерій (Battistero di San Giovanni – до речі, також трохи похилений, хоч і не так помітно, як Кампаніла), і цвинтар Camposanto Monumentale.
Ось про цей ансамбль ми й розкажемо детально.

Критий цвинтар.

На більшості туристичних мап, які вам видадуть в інформаційних бюро або готелях, ця райська місцина позначена як Piazza (або навіть Campo) dei Miracoli, себто Площа (або Поле) Чудес.

У жіночої половини Ledilid це негайно викликало асоціації з однойменним полем, на якому італійські протомавроді в особі Кота й Лисиці організували для наївного Піноккіо траст із закопуванням у землю п’яти золотих монет. З огляду на те, що автор цієї казки Карло Коллоді народився в сусідній, конкурірующєй із Пізою Флоренції, цілком можна було б припустити, що, назвавши таким чином поле у Країні дурнів, він вирішив познущатися із невдах-сусідів.

Але, як виявилося, дарма образили доброго чоловіка. Хоча з Піноккіо топонім головної пізанської площі таки пов’язаний: Площею Чудес її охрестили з легкої руки іншого італійського письменника, Габріеле д’Аннунціо, який так назвав </a>це місце у 1910 році в своєму романі Forse che si forse che no.

Ну а з огляду на шалену популярність Піноккіо (фігурки дерев’яного чоловічка й досі залишаються одним із найпопулярніших сувенірів у Тоскані), Площу легко перейменували у Поле.

І назва ця, варто зауважити, цілком відповідає змісту (цього разу вже безвідносно до Піноккіо).

Чимчикуєш так порожніми й ніби вимерлими вулицями середньовічної Пізи, завертаючи за черговий ріг, розмальований численними голубиними і графітськими „мердами”, і… раптом опиняєшся ніби в іншій реальності.

На полі смарагдово-зеленої трави під пронизливо-блакитним небом постає, виблискуючи прозорою білизною мармуру, один із найпрекрасніших ансамблів світу – якщо не з точки зору архітектури, то з погляду насолоди для ока й відпочинку для душі так точно.

Тому категорично не погоджуємося із висновком газети The Times, яка назвала Пізу „одним із найбільш переоцінених туристами місць”. Мовляв, як виглядає падаюча вежа, й так усі знають із численних листівок, тому нічого витрачати час на поїздку до цього нічим не цікавого місця, краще відвідати якийсь там фестиваль симфонічної музики в містечку Сан-Джиміньяно.

Ні, ми віримо, що і містечко, й фестиваль заслуговують на увагу й відвідання, але навіщо ж ображати дивовижну пізанську П’яццу? Щиро кажучи, хоч це й суто наше ІМХО, але навіть якби та вежа не падала, це місце залишалося б одним із найпривабливіших з усіх, нами бачених.

Собор (Дуомо).
Його почали будувати ще в 1063 році, після перемоги Пізанської республіки в битві з сарацинами при Палермо. Добудували через 55 років. Архітектори – Бускетто й Райнальдо.

Утім маємо підозру, що з нами погодилися б далеко не всі. Принаймні не ті сотні й тисячі туристів, які, на контрасті з безлюдними вулицями, на П’яцца Дуомо просто сидять-стоять-висять на траві (з надписами „По газонах не ходити!”), тумбах огорожі та просто одне в одного на голові, старанно „підпираючи” або навпаки, „штовхаючи” багатостраждальну вежу. При цьому більшість навіть ігнорує прекрасні баптистерій і собор.

Баптистерій.

На даху баптистерію.

Людське нашестя, звісно, значно применшує чарівливість цієї райської місцини, але, по-перше, за бажання тихий закуток знайти можна навіть тут. Скажімо, веселі дівчата невідомої, з огляду на віддаленість від вух ЛедіЛіДів, національності спромоглися усамітнитися настільки, що доповнили радощі пікніка на травичці засмаганням ледве що не ню.

А по-друге, однією зі справді чудесних особливостей дивовижної площі є те, що навіть попри гамір туристичної маси тут панує якась майже містична тиша. Парадокс, але варто обійти вежу з іншого боку – і ця тиша просто огортає тебе, залишаючи всі інші звуки (які просто трохи притишуються) ніби як за скляною стіною, що відділяє туристів, торговців сувенірами, галасливих гідів…

З іншого боку вежі – пам’ятник римській вовчиці…

…і отакий вхід у музей.

Як свідчить напис на табличці, будівництво Пізанської вежі розпочалося 9 серпня 1174 року.
Кажуть, щоправда, що насправді йдеться про 1173 рік, оскільки пізанський календар випереджав загальноєвропейський на рік, але про число, що приємно (для Л., яка в цей день народилася), не сперечаються)).

Кампанілу, тобто дзвіницю, почали зводити найпізніше порівняно із собором (1063 р.) та баптистерієм (1152 р.).

Згідно з планом архітекторів Бонанно Пізано й Вільгельма фон Інсбрука, фундамент вежі був закладений на кам’яній „подушці” на триметровій глибині.

Дійшовши до третього поверху, будівельники виявили, що дзвіниця хилиться вбік – на той час відхилення по вертикалі становило близько 5 см. Усе через те, що архітектори не врахували особливостей ґрунту, і фундамент почав просідати.

Будівництво призупинили, відновивши лише через сто років. У 1275-му архітектор Джованні ді Сімоне вирішив „випрямити” дзвіницю – як не фізично, то бодай візуально. Відтак колони наступних поверхів довші з того боку, куди вежа хилиться, і, відповідно, коротші з протилежного, так що на око здаються перепендикулярними до землі, на противагу відверто „похилим” колонадам перших поверхів.

У 1284-му висота вже шестиповерхової вежі становила 48 м, а відхилення від прямої осі – 90 см. Коли у 1350-1372 рр. під керівництвом чергового архітектора Томмазо ді Андрео Пізано над шостим ярусом була зведена галерея і встановлені дзвони, вежа хилилася вже на 1,43 м.
Звісно, про 98-метрову висоту, заплановану першими архітекторами, за таких обставин уже й не йшлося – вежу „зупинили” на 55 м з копійками.

У наші дні крен сягнув 4,6 м.

За свідченням туристів, які не пошкодували 15 євро, щоб подолати 294 сходинки і піднятися на останній поверх (ми надали перевагу економному спогляданню знизу))), згори враження падіння значно посилюється.

Незважаючи на те, що саме помилка архітекторів зробила Пізу туристичним центром, починаючи з 1298 року над випрямленням вежі в різні часи працювали десятки комісій (ще б пак, хто ж приїде дивитися на „місце, де впала вежа”).

У 1935 році, за часів Муссоліні, через просвердлені біля фундаменту шахти в ґрунт закачали близько 90 тонн цементу. Це допомогло ненадовго, вежа продовжувала хилитися, і у 1990-му її довелося закрити на тривалу „реконструкцію”, проект якої розробляли 20 років.

Роботи тривали довго: на висоті першої галереї заклали 18 покритих спеціальних пластиком сталевих кілець, які перешкоджають подальшому просіданню будівлі, вежу підтягували сталевими тросами, під неї залили тонни бетону і свинцю, видаливши з протилежного боку тонни землі.
Вежу вдалося випрямити на 45 см – до рівня похилу 1838 року. У 2001 році її знову відкрили для туристів.

А у 2008-му вчені оголосили, що вперше у своїй історії Пізанська кампаніла припинила хилитися і „повернеться до старого” не раніше, ніж через 200-300 років.

Для тих, хто хоче потрапити в Дуомо, щоб помолитися, – вхід безплатний. Чорний хід.

На Площі Чудес – багацько кіосків із сувенірами. Зокрема і з футболками відомих клубів та відомих українців у цих клубах (хай і минулорічної приналежності :) )

Вихід із Площі Чудес – Нові ворота (Porta Nuova).

І Нові ворота, і Torre del Leone (Лев’яча вежа) – елементи міської стіни, яка оточує П’яцца деі Міраколі з двох боків. Колись ця площа була розташована в самому “кутку” Пізи.

Ну а це такі ми.

Взято тут.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. “як ми були в Пізі”… :) Це треба ж місто назвати, щоб потім спішно було вимовляти. Але гарно там було. Дуже. Бачу стільки прекрасних фото!!! Молодці!

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.

оперативные ответы на любой вопрос через службу поддержки на utrader официальный сайт
binarki.pro