Невеличкий звіт про костели і костелики Пустомитівщини

Була нічим не примітна неділя, спекотна до хулєри дуже. І в Львові також. Хоча ранок видався вкрай приємним і не прохолодним до оскомини в п’ятах. І була напланована мандрівка, яка вже давно визріла, вибродила й готова було лізти до печі, тобто бути зреалізованою.

Забігаючи наперед, скажу, що по цьому маршруту в свій час пройшлися вже львівські мандрівники Роман Карвацький, Назар Ланько та Олексій Хребтієвський. Звісно, вони були першопрохідцями, їхні фото надихнули знайти ці костели.

Пустомитівський район має чим похвалитися: власне, місто Львів, замок в Старому Селі, палац архієпископів в Оброшино, палац в Пустомитах, ну і костели, про які піде мова нижче.

Хотілося забачити: костели Путомитівщини.
Скільки вдалося втяти: близько 75 км.
Скільки відміряв годинник: 5,5 годин.
Веб-ресурс пам’яток архітектури: www.spadok.org


Карта району з точками.

1. Село Давидів, яке розтягнулося вздовж траси рукавами-з’їздами. Треба бути обачним, щоб повернути ТАКИ В ДАВИДІВ, бо там багато якихось міні-Давидових, з яких потім важко бути вибратися туди, куди треба.

В цьому селі є костел св. Станіслава (1600 р.), геть перебудований під церкву, а також садибний будинок (ХІХ ст.), який віднайти не довелося :(

Каже Олександр Хребтієвський, що це наніц відреставрована тлуста хата, яку важко відшукати, а ще важке потамувати розчарування від її виду.

Костел оминути важко: він при дорозі в самому селі.

Тепер це Храм Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ, Львівська єпархія).

Внутрішньо досить багатий простором і кольором храм.

Поруч є цвинтар, з якого костел можна нормально сфотографувати. Ну, звісно, якщо не боїтеся покійників.

2. Село Вовків. Тут маємо відсутніх вовків, зате є стара дерев’яна церква (немає фото. Причина: лінь) та костел Св. Марії Магдалини (1924 р.). Є дані, що в селі діє художньо-меморіальний музей Устіяновичів (один з братів — письминник, їнший — художник-іконописець). Що, не знали про таких? Я теж. Марне казати, що й пам’ятатиму про їх існування більше, ніж тиждень.

Костел у непідробному шармі літа!

Стоїть в берізоньках.

Серединку вигризли люди і час.

Завжди цікавило: оті стовпи робили з півкруглої цегли чи обрізали краї стандартної.

Знаєте, яким коштом дався цей кадр? П’ятнадцятихвилинним криком до сусідніх ґаздів з метою допуску на город (результат нуль. Реакція — «мороз») та пробирання по кропиві ростом з мене.

Доцвітає бузина.

Парадний вхід давно вже непарадний.

3. Село Кугаїв може похвалитися старою як світ церквою бойківського штибу. Назва їй — Богоявленська, рік — 1693.

Церква збереглася в оригінальному вигляді до наших днів. Невеликих розмірів (10,0 х 7,5 м) та висоти дерев’яна тризрубна церква має тільки прибудовану ризницю до північної стіни вівтаря. Її розмір навіть трохи більший за вівтар, що рідко буває. Церква накрита пірамідальними верхами, завершеними вузькими маківками.

Окрім неї є приниканий костел, геть потрощений, захаращений цеглою, обпутаний зелом.

В затінку лип та інших порід.

Рік.

Стан ґонту. Симбіоз з лишайниками та мохом.

Прекрасна бойківчанка. На нинішній час — недіюча. Тільки по празниках.

Здається, її вмістимість — чоловік 20, не більше. Ну геть мацьопство.

Поруч є новозбудована церква. Неоригінальна.

Рушаймо до костелу. Його влітку важко роздивитися: модрина, кропива, лопух, бузина, інше.

Ну і дроти. Яка фотографія може обійтися без них :(

Жахливе сонце в харю в об’єктив. Рятує ХДР.

Всередині мокрінь від дощу крізь роззяву-дах.

Ззаду виглядає досить миловидно.

А ближче — уже не так :(

4. Село Підтемне, в яке заїжати не планувалося. Але блуд поплутав шляхи, й результатом цього став модерновий костел та церква з дерева.

Костел з ружою та маленьким контрфорсом.

Перекритий у червоне.

Так ідилічно та втаєно.

Перед виблискує кістками в шпилі. А верхівка, як в пагоди.
Ото вже зробили «еклектичний салат».

Ось і церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1900 рік.

Поважна пані.

З дзвіничкою.

5. Село Раковець, певно, пов’язує свою назву з раками. Принаймні ідол-рак висить при в’їзді в село. Окрім ракових істуканів тут ще є купеля, куди приїздять з усіх-усюд мити ноги і вимивати хороби. Дивлячись на потік шикарних тачок та файне вбрання їх власників, думаєш, звідки тільки там хороби й беруться. Біля траси місцеве населення активно приторговує медом, суницями, кисломолочним сиром, городиною.

До цікавинок також можна віднести чепурний костел св.Валентина (1856 р.) та недоладну церкву.

Вид спереду. У кадрі — гілка з ознаками левітації.

Фронтон виглядає вкрай обшарпано.

А ззаду виглядає оковирно. Особливої гарноти надає вечірнє сонце і дощова хмара.

Згуба всього сакрального.

Церква — архітектурний протуберанець. Її вже стільки разів змінювали й доліплювати, що втяти, якою вона була на першопочатках — можливим не видається.

Вигляд з дороги.

Дзвіниця теж виглядає хитко.

На дверях бачимо вибитий рік спорудження.

І серед гущі можна видивитися шпиль костелу.

6. Наприкінці мандрівки було село Семенівка, яке володіє старим римо-католицьким (?) костелом св. Мартина (1722 р.) та Михайлівською церквою (1718 р.).
Оскільки наближалася гроза, тому всередину не потрапили: не було часу вишукувати, у кого ключі в селі покояться.

Костел з дзвіницею. Діючий і діюча.

Вид бічний.

Ззаду.

Церква при виїзді з села. Вона мало того, що вся жовта, ще й сонце її зажарило.

Ззаду жовтизна більш помітна.
Трьохзрубна, з піддашшям, оббита бляхою.

У кадр плавно потрапила дзвіниця того ж року (1718 р.).

7. Ну і райцентр — Пустомити. Тут є палац Потоцького з огидними левами та силою силенною ворон. Їх повно повсюду.

До палацу вже не їхалося, бо почало нагло смеркатися, тому покажу фотку денного знімання.
А також було віднайдено піч, в якій випарювали вапно ще за австріяків Австро-Угорщини. Зараз цей промислової архітектури апендикс використовується місцевими ґаздами як комора, погріб, склад (потрібне підкреслити).

Облуплений палац з соціялістичною геральдикою. Біля входу — леви.

Типовий представник несмаку, антипатичності і цілковитої відрази.

Вид ззаду. Тільки панорамний. Інакше тут ніяк.

Пічка. Повністю приватизована. Одна із 5 сестриць. Їй поталанило більше — вона ще існує.

Мандрівка скінчилася вкрай переповним потягом з колосально розкаленим повітрям, густим, як повсть, тлустим, як добре виколочена сметана, і тягучим, як добре визрілий мед.

От таке життя…

Взято тут.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.