Балістичний стратегічний ядерний… металобрухт
Музей Ракетних військ стратегічного призначення розташований в орденоносному нині (завдяки депутату Лозинському) Голованівському районі Кіровоградської області. Зовсім недавно тут не стільки полювали на тварин і людей, скільки ретельно зберігали найголовніші таємниці держави, якої вже нема. І слава Богу.
Тут, в районі містечка Первомайськ майже півстоліття квартирувала дивізія 43-ї ракетної армії. (Топонім Первомайськ – чудова ілюстрація мого терміну “морожено”). Цікавить нас власне не сама дивізія, а те, що було ретельно (принаймні вважалося, що ретельно) заховано під землею.
А заховані тут були ракетні шахти, а також уся трахомудія, завдяки котрій ті ракети з року в рік лякали увесь світ чи як інакше кажуть тримали ядерний паритет.
Ось ця шахта. Єдина, що не була ліквідована в 90-х. Останню підірвали в 2001-му. Цю ж лишили як музейний експонат, хоч і засипали про всяк до шестиметрової глибини.
До речі, про ліквідацію. В наші дні час від часу чути нотки жалю за бездарно втраченою ядерною зброєю. Мовляв, з Україною рахувались би геть інакше, якби ми не здали чи не підірвали б весь свій ядерний боєкомплект (третій за розмірами серед країн світу).
Але скажу вам, що після відвідин нетрів шахт, де кочегарила атомна ракета, я настільки живо уявив за пультом керування Шуфрича чи ще когось з достойників від Шустера, що зітхнув реально з полегшенням.
Ядерні ракети ховали не лише в шахтах. Їх різні модифікації передбачали запуск з автомобільних і залізничних платформ. Більшість з українських ракетних дивізій якраз були не шахтними. Але під Первомайськом ще з кінця 50-х копали землю.
Ракетна шахта – надзвичайно захищена монолітна залізобетонна споруда. Глибина – біля 40-а метрів. Окрім циліндру, у якому бовталась ракета, в шахті була встановлена всяка потрібна їй апаратура. Зверху – кришечка вагою в 120 тон. Це вона припіднята для підвищеної боєготовності. А при потребі підривом її можна було підняти за 8 секунд.
На дно шахти (іншої) ми ще спустимось. А зараз пропоную глянути на те, що в ній жило – ракета РС-22 “Скальпель”. Три ступені, дальність – 10 тис. км. Але “Скальпеля” я, здається, не побачив, тож замість нього – “Сатана”. Українського, звичайно, виробництва.
(Дядько, що на фотці – то один з двох екскурсоводів. Всього за 10 грн. (!) вам розкажуть все, над втратою чого готовий принагідно плакати Тягнибок.)
Ракета не пройшла стендових іспитів і стала використовуватись як макет. Віконечка прозорі для цього в ній і прорізали. Вся її довжина – то по суті баки з пальним. Через відстиковану ступінь можна глянути на ракетні кишки.
Такі от сатани зі скальпелями й компанією ховалися в районі Первомайська. Червоними лініями обведені на карті стартові позиції, червоні крапочки – шахтно-пускові установки.
Біля однієї з шахт в межах окреслених червоним земель розташовувався також командний пункт. Оці всі будиночки на макеті – то всякі допоміжні споруди й охорона. Біля решти – лише хатинка для чергування. З командного пункту керували десятком стартових позицій.
Все навколо по кілька разів було обмотано колючими дротами. До окремих контурів підключався струм (від 800 до 3000 В залежно від оперативної ситуації). Також були встановлені сейсмодатчики і радіопроменева система виявлення порушників.
Якщо порушник доповзав до зони розташування ракет – його могли завалити от з цієї караулки (на її даху встановлено кулемет). Завалити, якщо той намагався втекти, замість того, аби бути вбитим струмом.
Порушники були переважно місцеві. Навколо численних військових майданчиків – звичайні села. Це до теми секретності, до речі – ясно, що всі аборигени чудово знали, що тут базуються ракетники.
Заправляли ракети рідким і надзвичайно ядучим паливом. Це от заправник.
А це – макет процесу заправки.
Займались цим от такі перелякані чуваки.
Ракети то заправляли, то зливали то пальне. Власне все це було збудовано, аби не бути ніколи використаним. Купу років зброю тримали в шахтах, замінювали на нову, більш могутню зброю, копали для неї нові шахти і так далі.
Нам показали ще невеличке кіно про нещодавні випробування однієї з російських стратегічних ракет, котра простояла на бойовому чергуванні понад 20 років. Злетіла ракета, Штати перехрестилися, Путін роздав ордени.
Саме на цій, збереженій під музей ракетній установці поруч був розміщений командний пункт. Це фактично така сама шахта, як і для ракети. Лише зверху кришки, що піднімається не передбачено.
Всякі грибочки – то сейсмодатчики і якісь штуки для космічного зв’язку. Як і біля ракетної шахти.
Потрапити до того командного пункту можна через підземний коридор – потерну (якщо я правильно зрозумів, то до Гаррі Поттера вона стосунку не має)…
… або через холодильний центр.
У цій несимпатичній розвалюсі (там всі такі) заховане обладнання, яке забезпечувало підземний комплекс повітрям, водою і тому подібним в мирний час.
Якщо оголошувався військовий стан, то всі комунікації з цим центром переривались, і командний пункт переходив на повністю автономний режим. У такому стані він міг жити 45 днів. Ну а далі – або війна закінчиться, або…
Як я вже сказав, командний пункт – то щось схоже на пусту ракету, запхану в аналогічну шахту. Кажуть, що з метою економії. Діаметр – 3,3 метри, довжина – 33, вага – 125 тонн. Все це висить на величезних амортизаторах. Аби у випадку ядерного вибуху максимально уберегти цілісність конструкції.
Перший і другий рівень згори – дизель-генератори (потрібні саме на той, автономний час). Нижче зв’язок, ще якась апаратура, одинадцятий поверх – власне командний пункт. Останній – кімната відпочинку.
Дістатися низу можна драбиночками, або ліфтом.
Ліфт працює і до нині. У невеличкій кабіні ви можете опуститись на 11-й рівень.
А перед спуском – зазирнути в простінок між циліндром і бетонною шахтою.
Тут, на глибині майже в 40 метрів позмінно чергували офіцери, відповідальні за ту саме “червону” кнопку.
В бойовий період сюди спускали ще трьох офіцерів, які у повній ізоляції несли чергування з постійною готовністю до пуску.
Це от пост №1. Ременями на кріслі слід було прищеплятись на випадок бовтанки усієї конструкції під час вибухів. Тризуб тут, ясне діло, домальований десь недавно.
Ось він, пульт. На монітори мали приходити якісь команди, на пульті слід було щось адекватно натискати. Потім кнопками, що в нижньому ряду, потрібно набрати комбінацію шифру, надісланого за командою з ядерної валізки президента. Вставити ключ (в правому нижньому куті ящика) і…
…і натиснути кнопку “пуск”. Як бачите – кнопка не червона.
Бабах – і за хвилин 15 нема Америки.
На “дубовому” табло відображались результати. При цьому якщо горіла зелена блямба праворуч – все вважалося навчанням. Якщо червона ліворуч – то гаплик.
Чесно кажучи, я був дещо цим здивований. Бо на моє переконання навіть офіцеру не слід було би знати, війна це чи навчання. Ставлячи себе на його місце знаю точно – у червоному режимі кнопку я б не натиснув.
На це нам розказали таку от байку. Мовляв колись в Штатах проводили навчання, максимально наближені до бойових. Всі системи, які мали повідомляти режим стрільб, говорили, що все по-справжньому. Так от: кнопку не натиснула половина офіцерського складу.
На дванадцятому рівні – щось схоже на купе поїзда. Навіть туалет, кажуть, один в один, як у вагоні.
Ракети під Первомайськом почали розміщувати ще в кінці 50-х. Деякі з них знімали з бойового чергування для відправки на Кубу. Про Карибську кризу нагадує ось цей знак.
Поруч з ним – експозиція ракетних двигунів.
Сили стримування… Нашим політиканам, нашій кульгавій економіці, нашим хворим на голову патріотам не вистачає хіба їх. І нехай не вистачає.
Музей РВСП на МЕТА-картах, а також на GoogleMaps. Сайт музею. Проїзд на автомобілі від Києва – 310 км (біля 5-и годин дороги), від Кіровограда – 120 км.
Вражає.Я лише не розумію – чому генератори розташовані на верхніх поверхах? А якщо бомбочку кинути і шакту засипе, перше, що буде пошкоджене – генератори, і тоді вийде що ви знаходитесь в 33 метровій могилі! Тоді ж не вентиляції ні води, ні чогО! Бо ж все, я так розумію на електриці?
Як мені пояснювали, то бомбочка просто не може пробити дах тої шахти. Тим паче, що в командного центру на відміну від пускової установки верхня кришка не відкривається взагалі. Суцільний бетон з парафіном (від нейтронного випромінювання).
Да вражає ,це все потрібно було робити руками радянських людей і скільки мільярдів рублів потрачено було на будівництво цих шахт та обєктів…
згоден про відсутність наявності адекватних чєлавєков в апараті управління Державою, але переконаний – ядерні сили стримування мають місце бути, більше того вони будуть.