Бережани. Частина остання
, у якій ми зосередимось на архітектурі. Частина перша була раніше.
Славетний княжий рід Чарторийських володіє Бережанами не надто довго – з 1726-го по 1778-й. Не можна сказати, що власники величезних маєтностей приділяють місту на Золотій Липі надто багато уваги. Замок занепадає. Та все ж до наших днів дожили кілька споруд, зведених у той час.
Ой, ця будівля, звичайно, значно молодша за віком – допомогова каса початку XX століття.
Мова про вірменський костел 1764-го року. Як і в багатьох містах Західної України в Бережанах існувала чимала вірменська община. Масові переселення вірмен на Галичину та Поділля відбувалися ще за часів монгольського нашестя. А за литовсько-польської держави вони отримували навіть певні привілеї.
Вірмени – вправні купці, золотарі, римарі, різники – були доволі заможною діаспорою. Свій костел вони будують власним коштом. Звісно, що з дозволу Олександра Августа Чарторийського.
А от церква Пресвятої Трійці будується за княжі гроші. Храм був на цьому місці вже як мінімум сто років. Проте в 1748-му було розпочате нове будівництво.
З церквою пов’язана дещо заплутана історія мощей Івана Хрестителя: оправлена в позолоту частини кістки його руки.Реліквію передаровували упродовж сторіч аж поки Чарторийський не передає їх храмові Трійці.
Вже після другої світової мощі пропали. А в 2000-му знову знайшлися.
Церкву добудовували вже Любомирські. Цей магнатський рід володів Бережанами в період перекроювання кордонів. Містечко опиняється в межах Австрії і з 1780-го є центром адміністративного округу.
Замість старої дерев’яної будується нова ратуша.
Цікаво, що окрім магістрату в будівлі розташовувались гімназія і крамниці. (Мені ж сподобався неймовірних розмінів градусник у якому мешкають горобці).
Пожежа початку XIX ст. понищила чимало будівель, зокрема вірменський костел, Троїцьку церкву. Доволі сумний спадок отримує у власність родина Потоцьких.
Продовжує руйнуватись нікому не потрібний замок. Лише після втручання громадськості в другій половині XIX ст. розпочинається нетривала реконструкція. Не надто успішна.
Натомість місто, нехай і глибоко провінційне, поступово розбудовується. Цьому сприяє його надповітовий статус.
Нарешті споруджується окрема будівля гімназії (де, між іншим, навчався і викладав Богдан Лепкий).
Зводиться приміщення крайового суду. (На фасадній пам’ятній табличці згадується “останній політичний процес польської держави” вересня 1939-го року).
Перша світова ще більше понищила старовинний замок. Потоцькі не без полегшення передають його польському уряду.
В Бережанах квартирують піхотний полк. А саме місто, понівечене обстрілами армії генерала Брусилова, знову починає відбудовуватись.
Радянський період для Бережан чи не найсумніший. Це і масові депортації (колона на пам’ять про ті події),
…і період визвольних змагань (хоч якось це слово мене у такому контексті напрягає).
Огидні споруди того періоду на тлі напівзруйнованих пам’яток виглядають ще противніше.
Єдина, на мій погляд, користь – це створення в 1961-му склозаводу. Нині тут випускаються дуже непогані, а головне – недорогі штуки, які можна придбати у фірмовому магазині.
Не так давно місто оголошене Державним історико-культурним заповідником. Сказати, що це щось різко покращило – це збрехати. Але певні позитивні зміни є.
Щоправда, в кіно і далі без прем’єр.
Хоч на мить мені і здалося, що десь тут знімають фільм про Шарапова.
Та ні, привиділось…
Бережани на МЕТА-картах. Проїзд на автомобілі від Києва – 488 км (біля 7 годин дороги), від Львова – 108 км, Тернополя – 57 км. Неподалік варто подивитись купу принад Збаража, а також на палац в Раю, забуті усіма Підгайці і нещасні Поморяни.
Класно.
А не знаєш, не збереглись у Бережанах житлові будинки, старіші за австрійські? Бо, знаєш, виглядає трохи дивно, що таке серйозне місто, а в списку ні місцевих, ні державних пам’яток архітектури про такі будинки не згадується.
А дивно, бо такі споруди збереглись і в Бродах, і Дрогобичі, і Стрию etc. (про Львів, Жовкву чи кам’янець я вже мовчу).
якщо читати вертикально червоні букви під девізом СЛАВА ГЕРОЯМ УПА виходить негарне слово
Vlad Reply:
Листопад 21st, 2011 at 10:47
Дякую за цікавий матеріал. для себе особисто я відкрив нове цікаве місто.