Катівня НКВС у Львові

Будинок на вул. С. Бандери, 1 має 118-річну історію. Неповних сто років з них ця будівля використовувалася як в’язниця польським, радянським та німецьким окупаційними режимами.



На початку німецько-радянської війни наприкінці червня 1941 р., не маючи можливості евакуювати в’язнів із тюрем, НКВД від 23 червня почав їх розстрілювати. Протягом 23—28 червня 1941 р. у Львові було знищено близько 4000 осіб, з них у в’язниці № 1 (на Лонцького) — 1645 осіб, тобто 41% від усіх розстріляних в’язнів м. Львова.

На сьогодні приміщення в’язниці по вул. С. Бандери, 1 збереглося в неушкодженому стані.
(…) камери зберегли оригінальні двері зі старими замками-засувами та спеціальними віконцями для передачі в’язням їжі та нагляду за ними. Слід відзначити, що такої кількості автентичних дверей не збереглося навіть у Музеї жертв Геноциду при Центрі досліджень геноциду та резистансу Литви у м. Вільнюсі (Литва).

Тюремний побут обтяжувався нелюдськими умовами утримання в’язнів. Гігієнічні умови на Лонцького були жахливі. До в’язничних камер вода не подавалася. До вмивальні в’язнів приводили раз на тиждень, а купатися дозволяли один раз на вісім місяців.

У коридорах, на стінах, розміщено вмивальники польських часів.

На першому поверсі міститься окрема камера із заґратованою перегородкою посередині та прикріпленими до підлоги столом та стільцем. Ця камера призначалася для ведення допиту ув’язненого: за столом сидів слідчий, а за заґратованою перегородкою на стільці — арештант.

У коридорах на стінах на відстані п’яти метрів розташовувалися кнопки дзвінків для здіймання тривоги при ексцесах.

У приміщенні знаходиться одна з двох «м’яких камер» (ще одна така є у Литві), що збереглися в східній Європі. «М’яка камера» — засіб фізичного та морального знищення непокірного в’язня, єзуїтський винахід радянської доби розвинутого соціалізму.

Карцер зі стіною “шубою”. Світло з віддушини спрямовано вгору, у карцері панує суцільна темрява.

Навіть в туалеті в’язень не лишався сам

Шафа польських часів поряд з плакатом “Аерофлоту”.
У цій шафі висів одяг польських службистів, ґестапівців, НКВДстів та МГБстів…

поверх польського інвентарного напису – бляшка УКГБ

Ось такий напис знайдено на горищі. “Хоч знати що з нами? Чекай на нас. 1952″

Після відвідин знелюдненої катівні – з її відчиненими дверима і вже геть нестрашними ґратами – я деякий час не міг зрозуміти, як описати свої відчуття. Це не було усвідомлення “святості місця” чи якогось особливого трагізму. Пізніше зрозумів: я ніби подивився на труп ворога, який у такому стані не викликає якихось сильних відчуттів. Тільки відчуття свободи. Відчуття нашої перемоги.

Виділені курсивом фрази – не мої. Повна розповідь про в’язницю – тут.
Взято тут.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.