Качанівка. Частина перша

, у якій ми побудуємо з городничим, повоюємо з генерал-губернатором й погуляємо з поетом

Про Качанівку писано-переписано і без мене. Це може здатися дивним, але значно легше писати про те, про що джерел обмаль. Скупу інформацію легше опрацювати, співставити, нарізати на клаптики, а потім скласти як належить. Особливо, коли ти не профі, а робиш це на дозвіллі. Й тим не менше…

Качанівка, палац

Визначний полководець Семирічної війни 1756-1763 рр. граф Петро Румянцев-Задунайський (хоч Задунайським він в ті роки ще не був) із вступом на посаду Катерини Другої вирішує, що своє відслужив. Молода імператриця відставки не приймає, а натомість призначає Румянцева генерал-губернатором щойно відтвореної Малоросійської колегії.

Качанівка, палац

Генерал-губернатор мав повноваження надзвичайні. Завданням колегії було остаточне знищення гетьманату й повна інтеграція Лівобережжя. Новий володар України негайно обзаводиться і чималими наділами, зокрема – купує хутір у співака Федора Качанівського.

Качанівка, парк

Качанівка, палац

За проектом московського архітектора Карла Бланка в новій губернаторській резиденції будується величезний палац, а на майже 500 га навколишнього лісу розбивається пейзажний парк.

Качанівка, палац

Качанівка, палац

Роботи виконує український архітектор Максим Мосціпанов. Під його керівництвом зводиться головна будівля й флігелі. Цікаво, що згодом небезталанний будівничий, який здобув фах з дозволу самого Розумовського, навчався в знаменитого Баженова, стає штабним офіцером у Румянцева. Свій вік екс-архітектор дослужує… городничим в містечку Короп, на Слобожанщині.

Качанівка, палац

В 1770-му Петро Олександрович Румянцев знову вирушає на війну, російсько-турецьку. Маєток залишився фактично покинутим (бо на війну генерал-губернатор вирушає зі своїм головним архітектором).

Після повернення (до речі тріумфального) знову на адміністративну службу Румянцев-Задунайський ще обзаводиться українськими землями. Цікаво, що таке обземлячення якось позначається на його поглядах. В результаті Румянцев втрачає посаду, а отже й стимул до облаштування одного зі своїх маєтків.

Качанівка, парк

Качанівка, служба

Після смерті старого графа Качанівка успадковується його сином. На початку XIX ст. маєток стає власністю Григорія Почеки. В цей час палац дещо перебудовується, зводяться господарські будівлі, розширюється і так чимала територія парку.

Качанівка, господарські споруди

Качанівка, господарські споруди

Після смерті поміщика садиба дістається його дружині, а від неї – в 1824-му – синові від першого її шлюбу Григорію Тарновському. Рід Тарновських міг похвалитися величезними статками: землями, заводами, тисячами кріпаків. Як пише Блека (виявилось, що вона побувала і тут!), Тарновські пишалися своїм походженням з козацької старшини. Григорій привіз сюди модні ампірні меблі з червоного дерева, облицював покої мармуром, організував хор та оркестр з кріпаків.

Качанівка, інтер'єри палацу

Качанівка, інтер'єри палацу

Тоді ж Качанівка стає чимось на кшталт будинку відпочинку для видатних митців того часу. Чи не першим з відомих місцеві краєвиди облюбував уродженець Петербурга, український пейзажист і близький приятель Тараса Шевченка Василь Штернберг.

Качанівка, портрет Штернберга

Сюди ж охоче приїжджає Михайло Глинка. В Качанівці маестро пише оперу “Руслан і Людмила”, а також численні романси, пісні, кантати. Навіть “Гімн господарю” написав – на честь Тарновського. Твори часто виконувались у супроводі кріпацького хору, яким керував сам Глінка. Одним словом, весело було в Качанівці: митці відтягувались як могли.

Качанівка, інтер'єри палацу

На вогник неодноразово заїжджав і Тарас Шевченко.

Качанівка, інтер'єри палацу

За господарювання Григорія Тарновського на парадному подвір’ї палацу в стилі пізнього класицизму будуються дві так звані служби.

Качанівка, служба

Качанівка, служба

Добудовується також Георгіївська церква.

Качанівка, Георгієвська церква

Качанівка, Георгієвська церква, малюнок

Храм був закладений ще Почекою в 1817-му році. Церква споруджена в стилі ампір, мурована, тинькована й побілена. Хрещата в плані, з видовженим західним раменом, до якого із заходу прилягає дзвіниця. Храм має апсиду й наріжні прямокутні в плані камери, рівновисокі основному обсягові. Західний вхід акцентований чотириколонним доричним портиком зі спареними колонами, що несуть антаблемент із тригліфами по фризу.

Качанівка, Георгієвська церква

За радянських часів втрачено північний і південний портики, бані церкви й два горішні яруси дзвіниці. Після проведеної реставрації середохрестя перекрите сферичною банею на циліндричному підбаннику.

Качанівка, Георгієвська церква

Разом з чотирма наріжними банями центральна утворює виразний п’ятиверхий силует, якому бракує тільки завершення – двох верхніх ярусів дзвіниці, які не відновлено через брак коштів.

Качанівка, Георгієвська церква

Качанівка


В. В. Тарновський. Дрібниці з життя Шевченка

Після заслання Шевченко вперше приїхав у Качанівку в 1859 році, 21 серпня, і не застав там господаря, колишнього власника Потоків. Але в Качанівці був його син, студент, який, повертаючись одного разу з саду, побачив двох людей, що йшли йому назустріч, — один у довгому парусиновому кобеняку, а за ним старий дворецький, котрий знав Шевченка до заслання. Синові господаря було тільки сім років, коли Тарас Григорович гостював у Потоках, але він виріс у сім’ї, де шана до поета була, так би мовити, традиційною, а тому захоплювався його поезією, багато знав напам’ять його віршів і глибоко поважав поета як людину.

Тому не дивно, що коли чоловік у парусиновому кобеняку підійшов і назвав себе Шевченком, обидва кинулись один одному в обійми. Для Шевченка ця зустріч з юнаком, якого він колись знав дитиною, була не менш радісною: вона нагадала йому минуле, як і взагалі, мабуть, сам приїзд його до Качанівки пояснюється потребою його душі після сильних потрясінь побачити знайомі місця, озирнутися на пройдений шлях і воскресити в пам’яті дні з іншої, світлішої пори його життя.

Після обіду Тарас Григорович схотів погуляти в саду. Вийшовши з дому, він зустрів багатьох із служників — дворових, які зібрались, щоб побачити Шевченка, бо вони пам’ятали його і любили. Тарас Григорович ласкаво з усіма вітався, з деким обнімався і згадував про свої колишні відвідини Качанівки.

Повернувшись з прогулянки, яка для Тараса Григоровича була безперервним переживанням минулого, вони обидва лягли перед будинком на траві, і студент почав декламувати поетові його ж вірші, ще тоді не надруковані. Тарас Григорович багатьох не пам’ятав і майже за кожним віршем здивовано питав: «Коли це я писав?» Нарешті, встаючи, щоб іти вечеряти, студент продекламував Шевченкові уривок з його вірша:

Лечу, дивлюся — аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає;
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами, над ставами
Верби зеленіють…

— Відкіля ж це? — спитав Шевченко й одразу, згадавши, промовив: — Ну, цей «Сон» буду я пам’ятати, наробив він мені лиха.

Прийшовши до зали, де було приготовано вечерю, Тарас Григорович попросив дати йому альбом, висловивши бажання написати щось на згадку про своє відвідання Качанівки. Альбом зараз же було принесено, і Тарас Григорович написав у ньому тільки два рядки:

І стежечка, де ти ходила,
Колючим терном поросла,

1859 року, 21 серпня, Качанівка.

Качанівка

Закінчення.


Переглянути більшу мапу

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. В качановке очень красиво, можно отдохнуть и телом и душой! А то что на територии Качановского парка установлены столики с мангалами для отдыха туристом – делает путешествие в качановку – незабываемым.

    Все наиболее интересные обьекты в качановке можно просмотреть здесь: http://guide.cn.ua/category/turizm-2/turisticheskie-obektyi/kachanovka/

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.