Вінниця

Під’їжджаючи до Вінниці поїздом, нас зустрічає невеликий, але охайно відреставрований вокзал. До реставрації тут все виглядало зовсім по іншому. Підземний перехід під рейками був не такий просторий і освітлений, тільки справжні сміливці могли собі дозволити пройтися тим страшним і брудним підземеллям. Пасажири спокійно ганяли з однієї платформи на іншу стрибаючи по рейках і лиш іноді заскакували на надземний перехід і з висоти пташиного польоту спостерігали за рухом поїздів. А електропоїзди зупинялись одразу перед вокзалом і приміський пасажиропотік охоплював всю першу платформу, заставивши її своїми клумаками, ящиками, сумками і іншим мотлохом.

Тепер все інакше, пасажири спокійно ходять до потрібної платформи через просторий і світлий підземний перехід, приміські електропоїзди зупиняються трохи далі від вокзалу за турнікетами, таким чином частково звільнюючи платформу перед вокзалом і відфільтровуючи безбілетних пасажирів.

Вінниця. Залізничний вокзал.


Проходимо через вестибюль вокзалу в напрямку стрілки “Вихід в місто”. Очам відкривається вид на одну з кінцевих зупинок міського транспорту. Міські тролейбуси перемішуючись з автомобілями таксі і кількома десятками мікроавтобусів маршрутного таксі їдуть, зупиняються, сигналять, частенько матюкаючись один на одного, створюють єдину какофонію звичайного міського дня.

З лівої сторони вокзалу помічається надзвичайно велика активність пасажирського потоку. Крім того, що з цієї сторони вокзалу на приміську платформу сходиться народ на приміські електрички тут же притулився привокзальний ринок, який і створює велику колотнечу в пасажиропотоці.

Якщо не дивитися наліво на привокзальний базар і на право на товчію автомобілів перед вокзалом, а дивитися тільки вперед на проспект Коцюбинського, який одразу відкривається очам, то перше враження від міста не таке то й страшне. Відразу з правої сторони помічається будівля Вінницького заводу тракторних агрегатів.

Вінницький завод тракторних агрегатів

Взагалі в районі залізничного вокзалу крім цього заводу розміщено ще кілька промислових підприємств, але якщо не ходити по закутках, а мандрувати центральним проспектом Коцюбинського, то ніякої промисловості зовсім не видно. По обидві сторони вулиці гарні невеличкі квітники з квітами і охайні магазинчики.

Але так було не завжди. Офіційні історичні документи Вінниці стверджують, що торгівля на місці теперішнього проспекту Коцюбинського розпочалася ще на початку ХХ століття і, як ми бачимо, закінчилася лише на початку ХХI. Зовсім недавно ця вулиця нагадувала собою самий звичайний базар. Базар починався на залізничному вокзалі, доходив до центрального Базару, який знаходиться тут рядом і йшов далі майже до площі Перемоги, а це по попередніх прикидах більше кілометра. Напевно це був один з найбільших базарів України.

Реконструкція проспекту Коцюбинського – 2007. Перенесення торгових точок.

Перенесення торгових точок з проспекту Коцюбинського були подіями, які можна сміливо віднести до подій новітньої історії міста. Перенесення торгових точок навіть частково змінило життя міста, з’явився новий базар, міський транспорт почав їздити новими маршрутами.

Взагалі крім звичного автомобільно-тролейбусного транспорту Вінниця має трамвайні маршрути. У Вінниці трамвай з’явився ще на початку ХХ століття, в 1913 р. Ця видатна подія підтверджується кам’яним монументом, який стоїть на перехресті вулиць Соборної і Першого травня.

На цьому місці почалась історія Вінницького трамвая. 28 жовтня 1913 р.

Серед звичайних назв маршрутів зустрічається і досить цікавий. Найдешевший міжнародний рейс – Корея-Україна.

Корея – Україна

Крім незвичайних назв маршрутів у Вінниці є трошки незвичний для багатьох інших міст водний вид транспорту.

Водний транспорт

Цією штукенцією можна допливти з центру міста до району Сабарів. Не самий оптимальний варіант пересуватися, але він діє.

Південний Буг по якому і плаває цей пароплав, розділяє місто майже на дві рівні частини. Через річку збудовано 5 автомобільних мостів. По центральному мосту крім автомобілів і тролейбусів їздить і трамвай.

Центральний міст

Якщо рухатися по центральному мосту в напрямку центра міста, то відкривається вид на православний собор.

Православний собор

Позаду собору є залишки так званих вінницьких мурів, якими був огороджений собор, якщо врахувати не малий вік мурів, то виглядають вони досить пристойно.

Вінницькі мури

Якщо не зробити помилку і не піти далі в центр міста, а повернути трошки в сторону, наприклад направо від православного собору по вулиці Михайличенка, то попадемо в справжнісіньке старезне місто, до якого ще не дістались реставратори і все не зіпсували.

Вулиця Михайличенка

Якихось двісті метрів в сторону і ви вже в зовсім іншому місті. Це просто рай для фотографа. Старезні напіврозвалені, а досить часто і в чудовому стані будинки по обидві сторони вулиці живуть разом з більш менш сучасними жилими будинками.

Артефакт

Трошки далі зустрічаємо будинок біля дверей якого написано що це – “Вінницька обласна спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з акробатики та стрибків у воду”. А з іншої сторони будинку маємо табличку з прізвищем архітектора, який і будував цей будинок.

Вінницька обласна спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з акробатики та стрибків у воду
Строилъ ГР Инженеръ ГР. ГР. Артыновъ. 1903 г.

Отак вперше зустрічаємося з прізвищем Вінницького архітектора Артинова. На початку ХХ століття місто почало сильно розбудовуватися, саме в цей час Артинов і став головним архітектором Вінниці. Артинов керує будівництвом багатьох державних установ, також приймає участь в будівництві трамвайної лінії.

Вінницький медичний коледж

Блукаючи поміж будинками вулиці Першого Травня та по розгалуженнях цієї вулиці, можна знайти досить цікаві будівлі.

1900 рік
Вулиця Першого Травня

Ще далі, по Першотравневій, поміж охайних магазинчиків зустрічаємо споруду, яка миттєво переносить нас з епохи початку ХХ століття в буденщину. Майже в центрі міста ще з радянських часів стоїть звичайнісінька баня.

Баня

Баня в класичному для себе стані. З брудненькими вікнами, трохи обшарпаними стінами. Збоку біля неї попритулювалися магазинчики по продажу комплектуючих для будівлі власних бань, саун і т.п.

От тепер вже можна повертати ближче до центральної вулиці міста – Соборної. Йдемо по Театральній – як можна здогадатися з назви Вінницький театр побудований саме тут.

Санкт Петербург? Ні, Вінниця

Збоку біля театру зовсім нова, збудована в 2007 році площа, з фонтанами, зеленою травою і деревцями. Це Париж. Колись тут навіть кафе було – “Кафе на Парижі”, але зараз цей будинок під реставрацією.

Перехрестя Театральної і Соборної

По вулиці Козицького розташована споруда, яку звикли вважати однією з візиток міста – вежа. На початку ХХ століття вона була водонапірною баштою, а тепер тут якийсь музей.

Вежа

Повернувшись від вежі на Соборну і перейшовши на іншу сторону вулиці до міськвиконкому, можна в повній мірі зацінити будівлю теперішнього готелю Україна, в будівництві якого приймав участь вже відомий нам архітектор Артинов. Впритул його роздивлятися не дуже цікаво.

Готель Україна

В цьому ж районі міста, за бідувлею міськвиконкому і готелем притулилася вулиця Пушкіна, де по номеру 38 стоїть надзвичайний по своїй архітектурі будинок в якому розміщено “Управління містобудування і архітектури”.

Управління містобудування і архітектури
Управління містобудування і архітектури

З сучасної архітектури Вінниці цікаво виглядає так звана “Книжка”. Адміністративно-офісний центр, нагадує собою розкриту книжку.

Книжка

Сучасна архітектура, періоду радянської епохи, на перехресті вулиць Стахурського і 600-річчя лишила нам цікаву споруду, яка вочевидь повинна була означати щось на зразок – “Непереборно рекордну продуктивність роботи радянського народу у виготовленні ракет і штучних супутників.” З часом бажання робити ракети пропало і стелла заржавіла.

Стелла

Блукаючи по району біля ринку “Урожай” надибуємо на Вінницький національний медичний університет, основні корпуси якого знаходяться якраз навпроти цього ринку. Університет дає пристойну медичну освіту за порівняно невеликі гроші, якщо зрівняти українські ціни на навчання і ціни на навчання в інших країнах світу. Цим і пояснюється досить великий приток студентів до медичного університету з інших країн.

Попадаючи ближче до району Медичного Університету може скластися враження, що до Вінниці приїхала екскурсія з Індії чи Африки. Купки темношкірих студентів сновигають поміж корпусами університету, роз’їжджаються по кафедрах, які знаходяться по всьому місту і врешті решт крокують до своїх гуртожитків.

Один з гуртожитків медичного університету

Сильне бажання іноземних студентів переглядати телеканали рідною мовою перетворює гуртожиток на телецентр з прийому супутникового сигналу.
Пройшовшись біля гуртожитків Медичного університету може здатися, що тут свій, невеличкий Брайтон Біч.

Кафе Фламинго

А якщо подивитися на Вінницю в загальному і зацінити активність жителів в культурно-масовій роботі, як ото, наприклад, відвідування всяких ді-джейських паті, то тут як і в кожному місті – пропозицій відвідати якесь культурне або безкультурне дійство хватає.

Товщина наклеєних афіш 15-20 см.

Взято тут.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. “…по попередніх прикидах більше кілометра. Напевно це був один з найбільших базарів України.”

    Нє, не так. Просто всі тротуари були забиті усіляким базарним лайном. Сам проспект був вільним. Навряд чи цей базар був великим з-поміж інших ринків в Україні. Але довгим – так.

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.