Костельно-церковний велоТревел Тернопіллям. Закінчення

Кому очі не намуляли 80 фоток та 5981 знак першої частини звіту про подорож і хто отримав доблесне звання суперкльовського молодика/молодиці, нехай починає читати другу частину фотозвіту.

Якщо ви все вірно читали і не лінувалися слідкувати за рухом по карті, тоді знаєте, що ніч застала мандрівника десь між Монастириською та Криницею. Тому як тільки благословилося на новий день, колеса поїхали далі.

13. Село при дорозі називається Криниця (у мене є френд [info]haidamac, якому би пасувало тут жити. Свій серед своїх). Проминути бароковий костел 18 століття просто неможливо: одразу при трасі. Правда, його краще оглядати в безлистяну пору року, але я не мав наміру чекати пізньої осені, тому вийшло те, що вийшло.

Цікавий факт
: до Криниці у якомусь фіг знає якому році за совітів приєднано частину хутору Дубовиця (1 будинок). Ото вже було гулянки в селі з приводу тієї оказії!

Вид з траси.


Підфарбований, доведений до ладу.

Велетенсько. Панорамно. Літньо.

Абсидний вид. Протисонячний і противітряний.

Капітелі, гутти, тимпани, фризи, фасції, маскарон в рокайлі та фронтон.

Просто літо. В дорозі. Мандрівка в літо.

14. У селі Задарів можна купити якісь продукти і їхати звідтіля далі.  Хіба при виїзді стати на хвилину-другу і подивитися на спотворений перебудовами костел.
Кажуть, у XVI ст. в цій місцині було засновано монастир отців Василіян, якому доля не всміхнулася зберегтися до наших днів. От цей костел якраз в присілку Монастир.

Костел. Чистої води костел.
…Був.

Щось неформатно-непропорційне.

Артефакт — шпиль.

Нікому вже непотрібен.

По дорозі можна зустріти щасливі сім’ї.

Пригадуєте:
В старім гнізді танцюють лелечатка,
і, одірвавши ніжки від землі,
немов малі русалоньки, дівчатка
гойдаються в зеленому гіллі.

Л.К.

Довкола поля. У маках.

15. Містечко Устя-Зелене. У 1785 році  містечко належало до Заліщицького, згодом — Станіславського циркулу. Перша згадка була аж 1548 р. (ого!) як місто Ружане Устє.

Маємо ось таку церкву Собору Пресвятої Діви Марії, 1893 року зведення.

Мурована дзвіниця поруч.

Та сама церква, нестроката, збудована у візантійському стилі. Вже побачили, що там правіше, в кутику?

Це бароковий Троїцький костел, 17 століття (переб. 1718 р.).

Правильно забачили, це герб Потоцького. ВломлЕний Пилявський семираменний хрест.

Скульптурна група.

Якісь язичницькі елементи над входом.

Дзвіниця.

Вживаються, хоч і різні: святий, лелека, волюта.

17. З Устя-Зеленого можна їхати прямісінько в Маріямпіль, але можна через Межигря Міжгір’я (Межигір’я) до Тростянців.

У Межигір’ї, яке дійсно між двома горами компатно обросло будинками, є дерев’яна Покровська церква.

Покровська.

Парад хрестів і хрестиків (ну як же без нього :)

Така ось вона.

Дзвіниця.

Давній іконостас можна роздивитися, не заходячи до церкви: він прямо під дахом прибитий. Не весь, правда.

І ще.

Вид на село між горами.

18. Село Тростянці таке маленьке, що до нього навіть автобуси не ходять. Зате велосипедом їхати туди можна.

У цьому селі є пошта (!), а також костел ХХ століття.


Фасад між кущами.

Бічний вид.

Ззаду видно муровані стіни.

19. Маленький хутір, відщепень від села Долина (Івано-Франківщина), який на іншому боці Дністра. Там стрілася мурована церква сучасного штибу.

Простенька, зате з вітражами в головній бані.

В кадр потрапили кущі півонії (відцвітають), ялинки (давно поцвили), дзвіниця (конструктивно цвісти не може, хіба пліснявою).

20 і останнє. Містечко Марії, Маріямпіль (сучасна назва) або Маринопіль (задавнена). У містечку Марії є залишки замку Яна Каєтана Яблоновського, Галицька виправна колонія, яка займає монастир капуцинів та сестер милосердя XVIII ст.

Маріямпіль має свій сайт в тирнеті — http://mariampil.if.ua/.

Багато чого нам розказала про це містечко Люда (lydka), яка припрошувала в гості й надавала супровід, але далі цього діло не пішло.

Ось колонія (жіноча, між іншим), в костелі.

Виглядає суворо.

Поруч є Церква Воздвиження Чесного Хреста (збудована в 1930 р.).

Руїни замку.

Ось все, що тут є.

З двору виглядає повністю занедбаним.

Видно стару кладку і нову (відносно) цеглу.

Зал замку. Арочний.

Інший зал (їх всього два залишилося).

20’. Далі було село Дубівці, але про нього нема що згадати, як окрім чотирьохгодинного відлежування в затінку в очікуванні потяга.

Бонусний (гепта)знимок.



На цьому другу і останню частину розповіді завершено.

Той, хто дочитав ще другий кавалок опису, так само красний молодець/молодиця, з тим лише відтінком, що молодецтво більш ярко виражене.

Взято тут.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.