Барселона. Серія 1. Гауді
Значить, Барселона… Не сказати, щоб не сподобалася… Сподобалася, досить цікаво й колоритно. Але – одне з останніх міст у списку пунктів нашого євротріпу.
Чесно кажучи, чомусь нам здавалося що Гауді (до речі, правильний наголос – на останній склад) там буде значно більше, ледь не півміста. А виявилося – будинків із десять 
Ну, може, трохи більше, але ненабагато.
Цей пост якраз і буде присвячений Барселоні від Антоніо Гауді, котрий, власне, і почав перетворювати її сто років тому із депресивно-пролетарського на успішне, привабливе місто.
Вигадливі, хвилясті обриси будинків + повсюдне застосування різнокольорової мозаїки + іноді художнє кування = рецепт архітектури від Гауді.
Цікаво й файно, але… іноді здається, що чувак аж надто передав куті меду використанням скрізь одного й того самого рецепту, часто повторювався, тож споруди від Гауді виглядають оригінальними хіба що на тлі інших
От що сподобалося, то це парк Гуель на пагорбі над Барселоною. Мало того що вхід безплатний, так ще й симпатично, затишно, дуже зелено. Пальми, величезні кактуси, папуги в кронах, усілякі світлі гроти й печери з колонами. Цікаві «пряничні будиночки» від Гауді (який, до речі, із цим парком прогорів, бо насправді хотів тут набудувати будинків на продаж, а вони не користувалися попитом). Відкривається красива панорама міста.
А от знаменита Саграда Фамілія – справа всього життя Гауді, собор, який видно з усіх точок міста, – трохи прикумарила. Фішка в тому, що її (Саграду Фамілію, тобто собор Святого Сімейства), почавши в 1883 році, будують і досі, бо проект був аж надто грандіозним – на 18 веж. А гроші на будівництво беруть тільки від анонімних меценатів. І таке враження, що, як в анекдоті, приємніший «сам процес», тобто собор втратить сенс, коли його добудують Тож там постійно потрібні – як зараз – взвод височезних будівельних кранів і гори риштувань.
Головне ж, як нам здалося, що Саграда Фамілія – то «застигла какофонія» (за аналогією «архітектура – застигла музика»). Адже чого там тільки не наліплено! З двох боків – майже рівнозначні входи-фасади, скрізь якісь покручі, каміння й будматеріали то чорне старе, то сіре нове. Один бік – скульптури й лінії класичні, протилежний – уже суцільний гострокутний модернізм-кубізм. Словом, не вразило.
До речі, закінчив каталонець Гауді життя, потрапивши в 1926 році під знаменитий синій трамвай неподалік Сагради Фамілії. А загалом – талановитий був дядько, слів нема. Києву таких дуже не вистачає
Це такий голуб сидів біля нас на типово гаудистській мозаїчній лавці в парку Гуель.
Далі, під катом, ідуть численні фотки з підписами.
Ворота з кованим драконом до павільйонів вілли Гуель (не плутати з парком Гуель, це в іншому місці); перші витвори ще молодого Гауді.
Ла Педрера – один із найвідоміших будинків Гауді в Барселоні.
До речі, на отакому туристичному автобусі з відкритим верхом і російськомовним гідом із навушників ми каталися два дні
Каса Батльо – а це точно найвідоміший Тут Гауді жив і сам
Ліхтар від Гауді на вулиці Passeig de Gracia, де розташовані Ла Педрера і Каса Батльо
Саграда Фамілія – велика й різноманітна, тож і ракурсів багато
Для порівняння – різні боки
Більш класичний:
І більш модерновий:
А це змерзла Л. безуспішно намагається підлаштуватися під кращий план
Далі – парк Гуель.
“Пряничні будиночки” біля входу (початково – для сторожа й адміністрації)
Біля вікна однієї з хатинок
Навпроти входу: скульптури, що стали сувенірними символами Барселони
Біля мозаїчної фонтана-ящірки – зграї туристів, і всі липнуть сфоткатися просто біля неї. Ужос просто, такий натовп
Інша частина фонтану
Це колони в середземноморському стилі під великим майданчиком, названим “Базарною площею”. Тут, як і в багатьох інших місцях парку, приємно лабають місцеві і немісцеві (навіть китайські) музики
А це – нагорі, власне на площі, яка по боках по всьому периметру (крім входу) обмежена отакими прикольними хвилястими лавками
Це дім, у якому в цьому парку певний час жив сам Гауді. Зараз тут є його музей. І не лише тут:)
Просто парк
Зверніть увагу на імена на кактусах
А ще Гауді (чи його спільник?)) забабахав у парку гірку, спорудив там хрест, назвав це діло з доброго дива “Голгофою” (питається, нафіга воно там?) – і маємо ще одну принаду для туристів
Заробітчанин у костюмі вже знайомої ящірки – напарник для охочих фотографуватися – біля виходу з парку
У наступних постах – про інші аспекти наших вражень від Барселони.
Не подумайте – з’їздити туди варто, тим паче, зовсім просто й дешево, лише з однією пересадкою “Віззейра» в Катовіце
Коментарі