Олика. Волинська психлікарня
Початок про Олику-версальну, її давнє походження і багатих власників був раніше.
Радзивілли були надзвичайно заможним родом. Вони володіли величезними маєтками, численними містами й замками, достойники роду обіймали високі посади у Польщі та Литві. Уява про статки може скластися за описом княжого полювання. Скажімо, Кароль Станіслав ІІ Радзівіл ходив на лови звіра у супроводі двох тисяч піхотинців, не однієї сотні шляхтичів (вони брали майже 200 гончих), обозу з мисливськими припасами, їжею та випивкою.
У 1635-40-му роках неподалік від замку волею і коштом Альбрехта Станіслава Радзивілла будується розкішний костел святої Трійці.
Я не вмію описувати костели, того кілька речень про нього вкраду. Автори Троїцького костелу – архітектори Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна, будівельними роботами керував Р.Бефка, за участю архітекторів Банчоковича, Марковича, Садовського.
Костел зведений у вигляді тринавової базиліки з широкою центральною навою та напівкруглою апсидою, оточеною по низу каплицями. Під костелом розміщена крипта.
Костел будувався у стилі раннього бароко й був пишно декорований скульптурами та різьбою роботи львівського скульптора Мельхіора Ампелі. Фасад прикрашають скульптури Петра і Павла, а з гори на вірян дивиться сам Господь (перше фото цього посту).
Досі збереглися залишки кольорового фарбування, яке було зроблене в XIX столітті. А от внутрішнє вбрання збереглося мало. Орган розібрано на самогонні апарати, понищене облицювання з шести видів мармуру, переважно втрачене інше оздоблення, за винятком кількох полотен, які зберігаються нині у Львівській картинній галереї.
Поруч з костелом було зведено 16-метрову дзвіницю. Кажуть, що кілька дзвонів з неї оличани, рятуючи, закопали десь тут, на подвір’ї.
При костелі діяла колегіата, де п’ять професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук, а також шпиталь. А на центральній площі Олики було збудовано міську ратушу. Тут урочисто обирали урядовців, на площі проходили торги, а в підземеллі відбували покарання в’язні. Був Олики і свій кат, що вважалося ознакою заможності міста.
Першого ніщивного удару Олиці завдали шведи, які спалили місто в 1702-му році. На початку XIX ст. знову палають пожежі. На той час Олика опиняється на кордоні Російської імперії й остаточно занепадає. В палаці облаштовують військовий шпиталь, знищуються будівлі колегії, семінарії й ратуші.
Радзивілли залишаються власниками замку аж до 1939-го року. Кілька разів, в другій половині XIX ст. і за польського панування перед Другою світовою замок реконструюють.
Останнього власника замку, сенатора і відомого польського політика-консерватора Януша Радзивілла одразу після вступу до Олики Червоної армії було заарештовано. Князя доправили до Москви, на Луб’янку, де його ніби допитував сам Лаврентій Берія.
Після втручання італійської королівської родини Радзивілла звільнили і той повернувся до Варшави. Януш не залишається осторонь від трагічних подій того часу і навіть домагається аудієнції в Германа Геринга, аби якось пом’якшити репресії в Польщі. Натомість Князя заарештовують спершу гестапо, а згодом знову НКВС. Після звільнення колишній власник нечуваних багатств проживає у Варшаві, у скромній квартирці аж до своєї смерті у 1967-му році.
Та повернімось до Олики.
Коли прийшла Червона армія, палац одразу пограбували, — розповідає Оксана Попко. — Мій дідусь бачив, як кортеж із двадцяти машин уночі вивозив звідси багатство. І люди розхапали, що могли. Думали: кінець усьому!
Ми тоді лише оглянули замок, де жив Радзівіл, – розповідав директор Луцького краєзнавчого музею, – та взяли до музею якісь портрети й інші менші речі. Знайшли там багато книжок, що були скинені в одній кімнаті на купу, серед яких я виявив інкунабули (перші книжки, друковані набірними літерами в найранішу добу друкарства у Європі — ред.), але їх тоді не могли взяти, а сказали командиру тієї частини війська, яка перебувала в цьому замку, що приїдемо забрати ці книги навесні. Коли ж приїхали більшим автомобілем по ці книги, цей самий командир зі сміхом заявив нам, що книжок нема. Була сувора зима, в замку було холодно, і «наші хлопці» попалили ці книжки. Так загинули цінні скарби, що були в різний час друковані латинською мовою.
За радянської влади у костелі традиційно облаштовують склад, а у родовому замку Радзивіллів – психіатричну лікарню.
Лікарня діє і в наші дні. Причому є чималою (вже не знаю чи за кількістю хворих, але за площею – так точно). Кілька корпусів, як самого замку, так і господарських будівель через дорогу загалом вільні для огляду.
У вітальні – палата, в бастіоні – рентгенкабінет, в надвірній брамі – санпропускник. Це, до речі, дозволило зберегти замок до наших днів. Як і туберкульозна лікарня – замок в Підгірцях, скажімо.
Психи мирно ходять гарно помальованими доріжками і пускають слину на кількасотлітню бруківку.
Звісно, крім особливо буйних. Для них я пригледів от такий балкончик.
У значно гіршому стані колись величний костел. Здається, що його міцні стіни понівечені ще й пострілами.
Ніби польський уряд чи інвестори мали намір виділити кошти на реконструкцію. Проте наразі ніяких робіт тут не ведеться.
Як не дивно, волинські пам’ятки архітектури майже не використовують, як туристичні об’єкти. Місцеві оператори туристичного бізнесу працюють на закордон. Як підтвердив менеджер турагенства «Сім зірок» Ігор Грищук, волиняни цікавляться чужими країнами. За словами директора ТзОВ «Крок-Тур» Алли Столярчук, на екскурсії історичними місцями Волині претендують тільки школярі, очевидно, за вимогою шкільної програми: «За 15 років не можу назвати випадку, щоб доросла людина попросила організувати екскурсію по волинських пам’ятках. Років 10 тому, хіба що, поляки цікавилися Львовом та німці — могилами своїх предків».
Олика на МЕТА-картах. Найближча залізнична станція Олика (9 км.). Проїзд на автомобілі від Рівного – 32 км, від Луцька – 44 км, від Києва – 352 км (~5 годин їзди).
Неподалік варто подивитись на монастир і панську садибу з парком в Гощі, замок-тюрму в Клевані, музеї, храми і замки Острога, Дубенський замок, монастир і храми Корця.
)) Гарно написано!!!
Отличный сайт. Замечательная публикация.
Через неделю еду поглазеть на Луцк – заеду и в Олыку.
В Травні 2011 була в Олиці і замок Радзивілів трошки підремонтували, вставилі нові вікна в одному корпусі. А костел повністю загорожений а вхідна брама а також ворота за костелем зачинені і зайти на теріторію не можливо. Повністю ремонт зроблений в службовій пристройці зправа від костелу, на теріторіі стояла машина того хто опікується теріторією. А та мала часовня шо за костелем, водремонтована і нам сказали підлітки шо туди інколи приїздять поляки. Костел справив на мене глибоке враження, я декілька днів не могла відійти від побаченого. Вразила запустошеність села і шо доля так у селян мати в селі і психіатрічну лікарню з відкритими воротами і жіночу тюрму прямо в центрі села. Дуже бідненьке село, тільки люди наші привітні до туристів.
Прекрасно написано! І головне – все чиста правда. Жаль бере за “наше” – і маєм, і показати можем, а самі їздимо в далекий закордон. Як згадаю екскурсії в Туреччині в Бєлєку – то ховайся в жито: ” оце наш водоспад – цілих 6! метрів заввишки, а оце наш бізнес-центр, о ото сплять наші бродячі собаки”. Ми, звичайно, мало що зробити можемо, однак всі мої знайомі і друзі не з Волині в Олиці були, і всі просто в захваті! Так що – з миру по нитці, та чогось настараєм!