Васильків. Тут повстали декабристи
Солідний вік вимагає солідного іменування. Погодьтеся, дідок, котрого всі звуть навіть не Петровичем, а Петькою, викликає жаль. Тисячолітній Васильків колись звався Василів. Та з легкої руки Юрія Долгорукого став тим, чим він є і зараз. Васильком звали сина князя Юрія.
Історія поселень на річці Стугні налічує кілька тисяч років. Улюблена Віктором Андрійовичем трипільська культура, а також скіфські пам’ятки щедро відмітились на Васильківщині. Власне ж місто заклав тут Володимир Великий.
На його думку мала кількість міст навколо Києва робила княжу столицю уразливою. 988-й вважається роком заснування Василіва – князь дав новому місту своє нове християнське ім’я.
У 995 році ізнов Печеніги прийшли до Полян і напали на город Васильєв (Васильків), що Володимир назвав на своє християнське ім’я. У тому Васильєві раніш, як ще Володимир був поганином (язичником), були його тереми, а в них жили його жінки. Володимир вийшов проти Печенігів з невеликою дружиною, але Печеніги її розбили, а сам князь, пересидівши який час під мостом, ледве втік. – Історик Микола Аркас так описував княжі пригоди, бо Володимир полюбляв Василів як місце для полювання і розваг.
Фортецю оточили земляними валами і ровами, й на кілька сотень років Василів стає надійним форпостом на торговому шляху з Києва до Європи. У 1157-му році місто переходить в удільне володіння Василька Юрійовича (його ще називали Васильком Теребовлянським).
Після спустошливої татарської хвилі середини XIII ст. місто сильно постраждало, але вижило. На початок наступного століття Васильків згадується як крупний торговий центр.
Після вигнання у 1362-му році татарів з Києва князь Ольгерд приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Проте татари час від часу продовжували нападати на Київ, витоптуючи і Васильків. У записах 1552-го року Васильків згадується як запустіле селище.
Відродженням Василькова опікується Києво-Печерський монастир. Це й не дивно, адже саме у Василіві народився в 1009-му році засновник монастиря Феодосій Печерський. Монастир володів в цих краях певними землями, і навіть збудував у відродженому Василькові замок.
Але грамоту на володіння усім містом монастир отримав лише від польського короля Стефана Баторія, у 1586-му. Монахи просто сказали, що стара княжа грамота на Васильків в них… згоріла. Тож король і видав “дублікат”.
Одночасно Васильків отримує Магдебурзьке право, тобто право на самоуправління, проведення торгів, ярмарок. Що не заважає Києво-Печерському монастирю призначати до Василькова свого управителя.
Під час Хмельниччини Васильків – сотенне місто. Ось як описують тогочасне місто його гості:
Мы проехали четвертую мылю, и быв встречены сотником с пятидесятью всадниками, прибыли к городу Василико (Васильков), коему действительно приличествует такое имя (т. е. царский), ибо он велик, крепок и составляет не один, а три больших города с цитаделями и укреплениями, один внутри другого на вершине неприступной горы. Нас встретили за городом, священники и народ с хоругвиями поднялись с нами к самому высокому месту города и привели нас в благолепную церковь во внутри третьей крепости, во имя Антония и Феодосия Великих, то есть двух святых земли козацкой.
Як я вже казав, найвищою владою в тогочасному Василькові вважався управитель від лаври, городничий чернець. Він керував, судив, призначав і збирав податки, наділяв землею, доглядав господарство монастиря.
На початок XVIII у місті чотири брами і чотири церкви. Церква св. Антонія і Феодосія (Печерських) 1758-го року збереглася до наших днів. П’ятикупольний храм збудований на пагорбі, у стилі українського бароко.
Проте час йде, влада церковна поступово замінюється владою світською. Крім того тут з’являється Васильківський форпост, у місті все більше квартирують війська. Це стосується і наших днів – ще з холодної війни тут розміщується повітряна база.
В 1792-му році постає ще один збережений до наших днів храм – Свято-Миколаївська церква.
У 1797-му році після приєднання до Росії Васильків стає центром повіту.
В грудні 1825-го року розквартирована тут армія без жодного пострілу здається постанцям-декабристам, на чолі з Михайлом Бестужевим-Рюміним. Вже під сам новий, 1826-й рік до Василькова прибуває Сергій Муравйов-Апостол із сумною звісткою. За кілька днів постання остаточно придушують.
Неодноразово, ще з кріпаччини, буває у Василькові Тарас Шевченко. Добре, що і пам’ятник поетову тут не набундюжений, як це в нас заведено.
На шевченківський час припадає ось цей опис Василькова:
Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощенные, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника. Церквей в нем 4, из которых 3 каменные, домов вообще 700 с лишним, лавок 52, трактирных заведений 2, питейных домов 33.
Проте у другій половині XIX століття в містечку мешкає вже понад десять тисяч жителів, діють кілька фабрик (тютюнові, миловарні), заводів (цегельні, цукроварні, свічкові, пивоварні). Проводяться ярмарки, розвивається підприємництво. Статистика 1897-го: 13 крамниць, 15 рундуків, 48 шинків і 7 трактирів.
Після революційних років Васильків стає райцентром, з 1935-го Васильків за офіційною класифікацією знову не селище, а місто. На початку 30-х край косить Голодомор.
Звісно, не кращими були і військові роки.
Сусідство з столицею – і біда, і щастя для багатьох міст Київщини. Мегаполіс витягує соки і живить надією. Не так давно тисячолітнє місто обзавелось навіть власним маніяком, васильківським Елвісом.
Проте це вже зовсім інша історія.
Коментарі