Тут був Я Мандри з фотоапаратом. Україною і світом

Невеличкий райцентр на Чернігівщині містом офіційно став не так і давно – у 1957-му. Та насправді його історія налічує не одну сотню років. Є припущення, що Ічня існувала ще до нашестя Батия і звалася тоді Яськове.

Татари не лише знищили те давнє поселення, але й дали назву тутешній річці – Ічень, що означає “водопій”. З роками Ічень став Іченькою, а містечко на її берегах – Ічнею.

Перші згадки вже про Ічню відносяться до XIV ст. Тоді це були околиці Великого князівства Литовського. У 1590-му році власником чималих прилуцьких земель стає Костянтин Вишневецький, житомирський староста, з роду тих самих Вишневецьких.

А в другій половині XVII століття Михайлу Корибуту Вишнивецькому, польському королю між іншим, належить мало не вся Прилуччина, у тому числі і Ічня. Кожне подвір’я мало або відпрацьовувати панщину, або сплачувати по п’ять талерів відкупного.

Тож не дивно, що у часи Хмельниччини Ічня стала одним з центрів повстання. У 1648-му році навіть утворюється Ічнянський полк, проте за рік його приєднують до Прилуцького, а містечко стає сотенним.

Того ж, 1649-го року будується ще дерев’яна Воскресінська церква.

В ній було обрано гетьманом Якима Сомка. Щоправда, тоді ж гетьманами вважали себе ще мінімум двоє українців, тож цінність цього історичного факту не велика.

В другій половині XVII століття в Ічні будуються ратуша і ніби навіть замок. Судячи з усього, ні перше, ні друге не збереглося.

Зате збереглася Свято-Преображенська церква, якій понад 200 років. Хрестоподібна будівля з одним широким світлим куполом надзвичайно мальовничо розташована на березі запруди (вона ж на першій фотографії до цього поста).

Значну роль для розвитку Ічні зіграв вже згаданий мною в історії Сокринців Гнат Ґалаґан. В містечку будується винокурня, кілька водяних млинів, цегельний завод. Його нащадки засновують також суконну мануфактуру, цукровий, селітровий заводи.

На кінець XIX століття Ічня є волосним центром. Тобто чимось середнім між просто селом і райцентром.

Ичня — местечко Черниговской губернии, Борзенского уезда, в 45 верстах от уездного города; старое сотенное местечко Прилуцкого полка. Жит. 9868. Школы двуклассная министерская и земская, сельская библиотека-читальня; ректификационный, винокуренный и мыловаренный заводы; больницы мужская и жен.; базары, 4 ярмарки; церквей православных 4. (Енциклопедія Брокгауза і Ефрона).

В принципі далі розказувати особливо нічого. Хіба от ще про уродженців Ічні. Це, зокрема, Степан Васильченко, письменний, вчитель і до певної міри революціонер, знаменитий скульптор, автор пам’ятника Дюку в Одесі Іван Мартос. З Ічні родом журналіст, екс-керівник Нацради з питань телебачення і за сумісництвом батько відомого журналіста-бютівця Віталій Шевченко.

З Ічнянщиною пов’язане життя видатного художника Миколи Ге, котрий незважаючи на прізвище, малював дуже гарно. Неподалік від Ічні, у селі Монастирище мешкала його кохана Ганна Забіла. З нею художник повінчався в тамтешній церкві.

Церкві не пощастило в 30-і роки минулого століття, коли на Чернігівщині активно боролися з релігійним дурманом.

А ось цей храм в Ічні, а точніше дзвіницю, яка від нього лишилася, нещодавно знову освятили.

І якби не мерзенний синій дашок над входом, було б взагалі мило.

Нині Ічня – районний центр на півтора десятка тисяч мешканців. Власне, це ви і так вже зрозуміли.

Неможливо не згадати про навколишню красу. Неподалік на десяти тисячах гектарів розкинувся Ічнянський національний парк, з його степами, лісами, луками. До його складу входить і Тростянецький дендропарк, про який я ще розповім.

Читайте також:

• Сокиринці. Нагорода за зраду (0)
• Лубни. Повітова столиця (5)
• Бутафорний Чигирин (3)
• Мгарський монастир. Гламурна обитель (2)
• Немирів і Nemiroff (0)
• Качанівка. Частина остання (1)
• Збараж (0)