Монако. Серія 1. Вулиці, люди, перші враження
Побувати в загадковій карликовій державі на фешенебельному півдні Франції виявилося значно простіше, ніж мріялося в дитинстві. Від вокзалу “Гар Рутьєр” у Ніцці автобус-експрес везе до Монако за 40 хвилин, неекспрес – хвилин 50. Дорога експресу пролягає мальовничими гірськими схилами, довгими тунелями й віадуками (мостами над урвищами). Неекспрес їде вздовж моря – теж гарно. В принципі, на поїзді з Ніцци можна було б дістатися ще швидше – за 17 хвилин, але, по-перше, поїзди, як виявилося, ходять рідко, по-друге, дорожчі (3.80 євро проти 1 євро на автобусах), по-третє, не встигаєш насолодитися принадами пейзажу 
Ми приїхали до Монако під полудень – щоб подивитися славнозвісну зміну варти біля князівського палацу об 11.55. Цікавеньке видовище з розряду вишколу потішних військ (в армії Монако 82 вояки, при тому що військовий оркестр країни – більший, 85 осіб). Але загалом подивитися в Монако є ще дуже багато чого.
Таке враження, що цей клаптик території площею 2,2 км заповнено спорудами-вулицями-садами-парками-пляжам и-причалами-музеями-тощо з найбільшою ефективністю. Нам із нашим розмахом цього не збагнути – як так можна, у нас територія заводу “Більшовик” більша, а тут – ціла країна, з усіма причандалами-атрибутами, 35-тисячним населенням, знаменитим стадіоном, де київське “Динамо” в 1986 р. прогало румунській “Стяуа” Суперкубок УЄФА, і навіть купою парків! А відгадок – кілька.
Треба брати до уваги, що Монако – не пласке, а вертикальне. Країна завдовжки 2 км і завширшки 1 км лежить на досить крутому альпійському схилі, тобто розташована своєрідними терасами. І один з основних видів громадського транспорту – ліфт. Великими безплатними ліфтами, до яких ведуть указівники, можна дістатися з одного (горішнього) кінця країни в інший (долішній).
Гід називає ці “кінці” окремими містами, але насправді це райони єдиного компактного міста.
- Монаковілль – місце розташування державних установ, на скелі ближче до моря;
- Монте-Карло – центр міста, з казино і т.д., на схилі Альп;
- Кондамін;
- Фонтвій – промисловий район, у тому числі – відвойована в моря намивна територія (+22 гектари).
Згадані вище ліфти виглядають так (це Леся чекає “ліфтобуса” в черзі за дідком-аборигеном, котрий їде на пляж):
Вихід із ліфта:
У багатьох місцях поруч із ліфтами (або замість них) є сходи, подекуди ці сходи пролягають усередині висотних будинків. Заходиш у щілину між будинками на одній вулиці, піднімаєшся сходовими клітинами повз двері, що ведуть до квартир, а на шостому, скажімо, поверсі виходиш на іншу вулицю, на верхньому кінці країни.
Далебі, але навіть у такій райській країні з купою безплатних громадських туалетів на згаданих сходових переходів густо смердить сечею…
Також по Монако ходять свої автобуси. На численних зупинках висять карти країни з усіма вулицями і визначними місцями. Можна й на автобусі, але ліфтами й сходами – швидше
Ми купили карту й керувалися у своїх походах нею. З обіду до вечора обійшли майже всю країну тричі. А для початку – придбали квитки біля Океанографічного музею на оглядову екскурсію туристичним міні-поїздом із трьома вагончиками (по 7 євро). Рейс триває півгодини й проходить звивистим маршрутом по всьому Монако. У персональних навушниках 12 мовами – в т.ч. польською й російською – розповідають про Монако загалом і кожну цікаву споруду, повз яку проїздиш у даний момент. Те, що особливо зацікавило, потім було відвідане пішкарусом
Ось туристичний поїзд вирушає в дорогу над портом:
А ось турпоїзд проїжджає череж пляс Касіно – площу перед знаменитим казино “Монте-Карло”.
Ось один із найвідоміших готелів “Ермітаж”, що належить до Товариства морських купалень (SBM), розбудова якого (товариства) колись, власне, й почала перетворювати Монако на фешенебельну місцину. Загалом SBM тут належить багато готелів, казино, кабаре і т.д.
Сучасний палац конгресів. У день нашого перебування там теж відбувався якийсь форум – здається Intel’івський, і по місту ходили його учасники з бейджиками.
На підході до музею океанографії, заснованого ще в 1899 році.
Знаменитий мандрівник Жак-Ів Кусто тривалий час керував цією установою.
Мабуть, там усередині вельми цікаво, але оскільки ми хотіли вкластися в день перебування й при цьому суттєво скорочуємо витрати, бо гроші вже закінчуються, то в музей не пішли. Кому цікаво – ціна квитка 13 євро.
Це задній бік музею, що звисає над морем.
А це фасад.
Перед входом – старовинний батискаф і полярний всюдихід. Тут же стартує туристичний поїзд.
А ми йдемо далі.
Затишні вулички в районі Монаковілль.
А це вже з іншого боку порту, під Монте-Карло.
Країна, розбудована в ХХ ст. князем Реньє ІІІ (складно повірити, але ще досить недавно на цих 2 кв. км були клапті-пустки), будується й далі. Справу батька продовжує князь Альбер ІІ, який – цитата з навушникового гіда – “впевнено веде країну в майбутнє”.
А загалом династіє Грімальді править Монако ще з 1297 р.
На вулицях і в парках – пребагато цікавих і кумедних пам’ятників.
А також – багато дорогих машин і автосалонів, як-от “роллс-ройсівський”.
Ресторан із промовистою назвою.
Монегаски обідають на вулиці – так само, як люблять обідати у вуличних кафе мешканці сусідньої Франції, витріщаючись на перехожих.
Ще трохи про людей.
Власне, “монегаски” – сказано не зовсім правильно. У Монако близько 35 тисяч громадян (процедура отримання громадянсьва складна), і тутешні монегаски як нація – з мовою, схожою на лігурійський діалект італійської – налічують близько 8 тисяч осіб.
Решта громадян – французи (47%), італійці (16%, стільки ж, як і монегасків), євреї (5%), інші (майже 125 національностей).
Монегаська – мова людей старшого віку та мова державної освіти; мова, яку підтримує держава.
Загалом у Монако найпоширеніша французька, в ужитку також італійська й англійська.
У країні є десять державних шкіл (з них сім – початкові), дві приватні школи, фінансовані релігійними громадами, та одна міжнародна. Є один ліцей.
Країна має один ВНЗ – Міжнародний інститут Монако.
Крім громадян, тут живе багато хто з іноземців, чому сприяє відсутність оподаткування доходів як для своїх фіз. осіб, так і для тимчасових мешканців. До речі, у Монако мають (чи принаймні донедавна мали) резиценції наші відомі спортсмени Сергій Бубка і тенісист Андрій Медведєв.
Ось монегаська школярка наздоганяє своїх дружбанів-пацанів. Вони прогуркотіли 5 секунд тому і вже вскочили в автобус на зупинці:).
При цьому в руці в дівчини – шолом. Тут, як і на французькій частині Лазурового узбережжя, дуже популярні всілякі мопеди, моторолери, скутери й інші мотоцикли. Катаються всі – від школярів до жінок літнього віку.
Дітлахи граються біля школи.
Просто монегаська дитина
Про типажі людей, як ми їх побачили.
Є різні, як у кожному великому місті. Звісно, в Монако – зокрема й на вулицях – велика питома частка очевидних крутеликів, “прожигатєлєй жизні” тощо.
Скажімо, показовою була чцена в супермаркеті мережі “Касіно”: перед Д. купував літрову пляшку віскі досить солідний дядечко років 53, вже добряче “навєсєлє”, а одразу за ним – пляшку рому – п’янувата пані років 48, теж на вигляд крута, але з фанаберіями в одязі і – о Боже – з величезними характерними мішками під очима й алкогольною спрагою в погляді.
Водночас є й тітки-дядьки, яких ну зовсім не відрізних від наших. Прості, скромні, у спідницях-варьонках, стоптаних сандаліях і т.д. Судячи з того, що ввечері вони їдуть у “дальній” район Монако, а не у Францію, це – місцеві мешканці.
А загалом у країні 45 тисяч робочих місць – значно більше, ніж мешканців. І значна кількість працівників Монако – іноземці.
ВВП країни – білизько мільярда доларів.
Те саме знамените казино “Монте-Карло”, єдине в Монако із платним входом (10 євро, навіть просто подивитися) + дрес-кодом.
Тому ми пішли в сусіднє – “Париж”, де поставили в покер і однорукого бандита 31 євро. Виграли 20:) Відповідно, програли 11:)))
Ще трохи видів міста.
А це такі ми на тлі порту і власне Монако (вид від моря:)
Ага, на завершення першої подачі маємо сказати: ми закохалися в цю країну. Тут варто жити, тут варто побувати. Це просто суперпупер, для описання суперпуперовості якого бракує слів. Природа, клімат, краєвиди, цивілізованість, якість життя, комфорт, затишок – їх поєднання є найвищим класом, що ми досі бачили у світі. От, правда, дорогувато, як на наші доходи
Але обов’язково повернемося сюди ще.
Продовження – в наступних постах. Взято тут.
Коментарі