Поморяни

В тебе є рівно дві години, – спитав мене колега? Біг ме, більше не треба. Але щоб не смикатись і не дивитись цей час на годинник. Це ТОЙ світ, а навіщо годинник на тому світі?

В мене були дві години. А годинника я й так не ношу. Так я опинився на ТОМУ світі, в Поморянах.

Та ви не думайте, там і палац, і костел – дуже гарно! – тутешня інтелігенція радо скористалась нашими транспортними можливостями. Вчительського вигляду жіночка розхвалювала рідний край цілком щиро.
От став – три кілометри. Навіть пара лебедів жиє. Тут і риба яка! Кажуть, хотіли будувати базу, так грошей не знайшли.
Слава Богу – бо засруть, – подумав .

Оскільки поморяни на ТОМУ світі, мобільного покриття тут не було. Колишній райцентр славиться костелом, ратушею і палацом чергових Потоцьких. Костел ще стоїть. Все решта – промовчу.

На центральному і єдиному майдані вітер ганяв пилюку від костелу до ратуші. Між ними стовбичило похилене баскетбольне кільце.

Денні мешканці палацу – індики – не знаючи про Потоцьких обурено вигарчались на чужинців.
Дві жіночки в кофтах з подивом дивились на дикунів з фотоапаратами. Ми відповідали взаємно нерозуміючими поглядами. От би тут пожив, – загнався . Я не повірив.

P.S. Я мала 7 років, а графський син Андрій Потоцький був на 2 роки старший. Він любив бавитися зі мною і двома сусідськими дівчатками. Ми часто ходили до замку. Графиня була привітною, запрошувала нас до покоїв, де ми бавилися, а також їли разом з Андрієм. Сиділи разом з ним за столом і їли ту саму їжу, що і він. Пам’ятаю кімнати палацу: перша зала була великою, заставлена чучелами птахів та звірів, поруч кімната, де вдягалася графиня, обвішана дзеркалами, направо була спальня графа, а далі багато різних кімнат. У залах палили каміни, де на патиках вудили м’ясо. В замку був великий порядок. Серед двору клумби, на яких росло багато-багато троянд.

Приїздила графська сім’я до замку навесні. На честь її приїзду на воротах вивішували чорно-жовто-зелено-білий прапор. Дорогу посипали піском і розрівнювали граблями. Граф приїздив 4-ма білими кіньми. У Поморянах полював зі собаками, яких мав 50-60 штук. Запам’яталася мені графиня. Казали, що вона іспанка. Мала довгу шию, ходила з розпущеним волоссям, вдягалася в чорну сукню, що волочилася по землі, з великим бантом ззаду. Графиня збудувала невеликий будинок біля замку – притулок для старих. Одну кімнату було відведено для дітей, де вони бавилися влітку. Останніми роками хтось приїздив з нащадків графа, очевидно, хотіли якось відбудувати замок, але нічого з того не вийшло. (Цитата з Блеки.)

P.P.S. Поштовий індекс Поморян 80761. Населення  1505 жителів, на одному квадратному кілометрі мешкає 408 жителів. У Львові - в десять разів більше, 4532 штук. Жах.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.