Гоща. Тут вчився Лжедмітрій

Про Гощу уперше згадують в літописі 1152-го року. Проте, як і належить патріотам, справжню історію містечка вони готові вести мало не з неоліту. Люди дійсно селилися тут віддавна. Та все ж в часи Галицько-Волинського, а згодом Литовського князівств, яким належали ці землі, місцина була скоріше пусткою.

Гоща

“Гоща” – від слова “гостити”, “погост”, тобто поселення. Є розумники, які копаються в санскриті, де “гоща” – це стоянка корів (“бо “го” – це корова, а “ща” – стоянка). І навіть починають щось там вишуковувати в перській мові, де “гоща” – це простір, огороджений для рогатої худоби, загорожа.

Гоща

Малонаселені землі уряд дарує хрещеному татарину Мурзі Кирдей-хану (пізніше їх рід буде згадуватись як Гійські чи Гойські – похідне від “Гощі”). Кирдеї на Волині займали видне становище, засновували монастирі, школи.

Гощу впорядковують, будують замок, запроваджують ярмарки. В XVI ст. містечко отримує магдебургію.

Гоща

Коштом Гаврила і Романа Гойських засновується колегіум. Викладають тут вчені європейського рівня. Тож не дивно, що один з учнів колегіуму славився настільки блискучою освітою, що зміг претендувати на царський трон. Мова про видатного комбінатора Григорія Отреп’єва, котрий потім став Лжедмітрієм Першим. Цікаво, що колегіум був аріанським (про цю християнську єресь я вже розказував), або, якщо точніше – соціанським.

Гоща

В 1640-му році Гоща стає власністю волинського шляхтича і сенатора Речі Посполитої Адама Киселя. Новий власник добудовує закладений ще Гойськими Свято-Михайлівський храм.

Гоща, Свято-Михайлівська церква

Церква є серцем Свято-Покровського монастиря. Монастир та вищу православну школу будує Ірина Соломорецька (Гойська). Опікуном школи, створеної на противагу закритого на той час протестантського колегіуму, призначається київський митрополит Петро Могила. Ректором був і майбутній ректор Києво-Могилянської колегії Інокентій Гізель – це говорить про статус гощівської школи.

Гоща, Свято-Покровський жіночий монастир

Я, Ірина на Гощі княжна Миколаєва Соломорецька, каштелянова Смоленська, — читаємо у заповіті засновниці, — оголошую цим моїм добровільним записом, про те знати повинні нині і завжди, що я, будучи спадкоємницею дідівщини маєтків, замку і міста Гощі, по особливій моїй до Господа Бога любові і для збільшення хвали Його святої, забезпечую сіє і записую волелюбному в Бога отцю Ігнатію Оксеновичу, ігумену і ректору Гощанського монастиря, всім ченцям релігії грецької і наступникам їх в послушництві святішого отця Патріярха Константинопольського, не бути в поєднанні з церквою Римською в монастирі Гощанському, мною заснованим в місті і передмісті Гощі, щоб там зручно і без всяких перепон аріянських і всяких єресей Богослужіння віри грецької в монастирі і церкві, мною побудованих, вічно перебувало і науки в школах там від мене уфундованих розповсюджувались.

Гоща, Свято-Покровський жіночий монастир

У XVII ст. монастир певний час належав католицькому ордену базиліян. В 1796-му році Свято-Михайлівська церква знову стає православною, у той час як монастир залишається католицьким аж до 1833-го року. За радянської влади це господарські приміщення. А з 1991-го – Свято-Покровський жіночий монастир.

Гоща, Свято-Михайлівська церква

Після 1654-го року Гоща стає волосним центром Острозького повіту. Тут діє кілька мануфактур. У 1717-му році Гощу із замком відкупив у Киселів білоруський шляхтич Теофіл Ленкевич. А в 1840-х роках Гоща переходить у власність родини Валевських. Вони заклали в Гощі господарство, де утримувалося 3 тис. овець-мериносів, 300 коней, швейцарські корови. Селяни-кріпаки, маючи у своєму користуванні в середньому по три чверті гектара землі, працювали в поміщицькому господарстві — чесали вовну, пряли, ткали полотно на білизну, виготовляли сукно на сіряки, шили одяг, добували каміння на вапно.

Гоща, садиба Валевських

Досі збереглася садиба Валевських, розташована в дуже красивому, хоч і дещо занедбаному парку.

Гоща, садиба Валевських

Гоща, садиба Валевських

Донедавна тут розміщувалась районна бібліотека. Але нині будівля пустує. Є певні ознаки реставрації, проте, судячи з усього, коштів на неї поки немає.

Гоща, садиба Валевських

Блека справедливо відмічає схожість будинку з швейцарським шале.

Гоща, садиба Валевських

Гоща, садиба Валевських

Бібліотеки, між іншим, в Гощі на початку XX ст. і не було. Єдиним громадським місцем була чайна, відкрита у 1905 pоці, де передплачувались газети і журнали. Сто років тому в містечку налічувалось 300 будинків де мешкали 1280 чоловік, переважно євреї, які займалися дрібною торгівлею. (Зверніть увагу на ліхтарі, що на фото.)

Гоща

З 1920-го по 1939-й рік це прикордонне польське місто. З 1940-го року Гоща – районний центр Рівненської області.

Гоща

Гоща

В 1997-му році Гощанська селищна рада затвердила сучасний герб містечка. У червоному полі золотий лапчастий хрест, над яким три срібні лілеї — одна над двома; щит увінчує срібна міська корона.

Гоща

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.