Мироцьке (Немішаєве)
Цей об’єкт може служити еталоном історико-культурного відпочинку для пересічного киянина. Аби сісти на машинку, проїхати кілометрів 30 максимум (тобто як на роботу, але за місто), пофоткатись на фоні і або залягти на сусідній полянці з сосискою на патичку й пивасиком у руці, або зробити те саме, але вже коло хати, згадуючи “важку” подорож.
Тут навіть є поле для дискусій (які переважно і прикрашають інтернет постфактум). Власне дискусій дві.
Перша: палац знаходиться в Мироцькому чи Немішаєві? Останнє – відносно молоде селище, засноване на початку минулого століття завдяки будові залізниці на Ковель. Нині там мешкає біля шести тисяч жителів.
Натомість Мироцьке мінімум на сто років давніше. А мешканців нині тут значно менше. Фактично Мироцьке поступово поглинає Немішаєве, що взагалі-то не має наразі ніяких позитивних наслідків для найвидатнішої пам’ятки обидвох сіл – палацу (кого?)…
Це якраз друга дискусія: чий то палац, Остен-Сакена чи Воронцова-Дашкова? З цього приводу є два гарних описи. Один на сайті “Пам’ятки України”, другий – на “Замках і храмах”. І що цікаво: ні там, ні там чітких слів про те, ким, коли і за чиїм проектом побудувано цю будівлю немає! Автори просто обійшли це питання, зосередившись на цікавій біографії тутешніх землевласників.
Остен-Сакени (не плутати з Остен-Бакеном) – дійсно цікавий і древній рід, коренями з Прибалтики, з багатющою історією і славними представниками. Чого вартий лише вчинок Христофора Івановича Остан-Сакена, котрий аби не бути полоненим підірвав судно, яким командував під час російсько-турецької війни. При цьому він не лише не забув висадити на шлюпку свою команду, аби та врятувалася, але й потягнув на дно чотири ворожі судна.
И на старуху бывает проруха, как сказала польская красавица Инга Зайонц через месяц после свадьбы с другом моего детства Колей Остен-Бакеном.
(с) Ільф і Петров. Золоте теля. (Цитата до теми поста жодного стосунку не має.)
Так от, автори пишуть, що ці землі належали Карлу Магнусу Сакену, цереймонестру імператорського двору, таємному раднику (це один з найвищих цивільних чинів). Після смерті в 1808-му році маєток відходить до Івана Христофоровича, а потім – до його сина Карла Івановича фон дер Остен-Сакена. Який, як і всі його предки, мав ці землі глибоко в носі. Принаймні я зробив такий висновок.
В 1860-і роки Остен-Сакени остаточно позбуваються непотрібної їм власності. За кілька десятиліть маєтком ґаздує граф Іларіон Іванович Воронцов-Дашков. Граф володів колосальними землями навіть як на небідну на простори Росію. Тому можна впевнено стверджувати, що і Воронцов-Дашков мав Мироцьке там же, де і Остен-Сакени.
У 1904-му році граф вирішує розпродати землі, які не приносять прибутку. Причому, враховуючи те, що одним шматком це було зробити нереально, землі “нарізають”. Новим господарем маєтку стає простий, але заможний селянин з білоцерківщини Андрій Кулик. Він і володів палацом аж до революції.
За радянської влади будівлі маєтку відійшли до території спиртзаводу, а потім – біохімзаводу. Тут розташовувався його клуб. Однієї ночі клуб згорів. У вогні загинули і деякі предмети інтер’єру, що залишалися в будинку ще з графських часів.
Так хто ж і коли збудував цей палац? Більшість називає Остен-Сакена. А дата, відповідно – десь початок XIX століття.
Від будівлі маєтку з північної його сторони вела стежина через парк до р. Орлянки а через річку (Орлянка у давні часи була неширокою але глибокою судноплавною рікою і була притокою р. Ірпінь) був споруджений пішохідний дерев’яний навісний міст, ширина якого дозволяла людям пройти поруч втрьох. На протилежному березі Орлянки, поруч з мостом, знаходилась скляна поміщицька теплиця. Біля теплиці також ріс фруктовий сад, огороджений частоколом. Тут був ставок де ловили в’юнів. Парк навколо палацу був дуже гарний. Там завжди було чисто і затишно. Також там знаходилась альтанка, що формою своєю нагадувала гриб.
Смію нафантазувати, що не все так. З того, що я прочитав видно, що німці Остен-Сакени зовсім не цікавились цими краями. Вони володіли численними землями і замками на території сучасних Латвії, Литви, Естонії. То навіщо на далекій для них Київщині будувати якесь нещастя (а палац – насправді скоріше палацик, одноповерховий будинок з башточками не рівня балтійським кам’яницям)?
За стилем (та й за матеріалами) я би припустив, що Мироцький палац збудований у часи Воронцова, у милій йому стилістиці. Причому не самим Воронцовим, а кимось з наближених йому осіб. Які у такий спосіб намагалися бути схожими на господаря. (Ця моя версія жодним фактом не підкріплена і є лише версією).
Нині будівлю віддано Українській православній церкві під храм Казанської Ікони Божої Матері. Сміття прибрано, навколо палацу намічено паркан, поставлено свіжий електричний стовп. Тож надія на життя у цього “еталонного культурологічного об’єкту” для киян” є. Ну і слава Богу!
1.мироцкому бiльше 800 рокiв а Немiшаеву трохи бiльше 100 рокiв
2.цей палац завжди важався Мироцким=))