Чорнобиль

Взагалі-то в Чорнобиль не пускають. Але коли дуже хочеться і є гроші, то потрапити в Зону можна доволі просто.

Попри всякі суворості, колючі дроти, сигналізації і відеоспостереження, як відомо, з Зони винесли все. Сподіваюсь, про неймовірно тоскливе місто-привід Прип’ять нам розкаже

Ну а я про Чорнобиль. На відміну від Прип’яті місто виглядає так, як деякі райцентри в неділю: пусто, але не порожньо.

На фоні запустіння тутешня діюча церква виглядає навіть зухвало.

На стадіончику неподалік зібрані взірці техніки ліквідаторів. Сам стадіон станом нагадував древньо-римські споруди.

Після аварії всі комунікації будували заново, тому над кожною дорогою місточки з труб. Навіщо це в мертвому місті?

Хвора на голову і затята ще радянськими забобонами охорона категорично забороняє фотографувати периметр станції. Зате його чудово видно з космоса. Ну і здалека теж можна знімати.

В Зоні чимало пам’ятників. Але найкращий з них – сама Зона.

Ось, наприклад, річковий порт.

Найбільше всіх турбують питання щодо радіації. Приймаюча сторона любить пишатись тим, що загальний фон в зоні нище від київського. Може й так, але при в’їзді в Київ мене ще ніколи не міряли на радіоактивність. Тим паче цього не робили ніколи при виїзді. Сам процес виглядає просто: рамка як в аеропорту, потенційно заражені відвідувачі ніжно обнімають прибор, який пищить і блимає зеленим “чисто”. Коли прибор гуде і блимає червоним досвідчений оператор пропонує перевіритись ще раз, бо, мовляв, глючить.

Жарти з приводу радіації якось затихли після того, як водій заборонив залазити в машину, не витираючи ноги об спеціальний килимок. Правда, потім забив. Найпопулярніша карта в Зоні – карта радіаційного забруднення і купа її подифікацій.

З кожною вилазкою лічильник хрюкав все частіше. На нерви це діяло, але не всім. В самому Чорнобилі фон був дійсно нижче київського. Зате коли ми вийшли пофоткатись біля саркофагу, жарти закінчились взагалі. Прибор тріщав, а цифри бігли як на секундомірі.

Ну його нафіг, – вирішили всі одноголосно і вже за пару хвилин чемно сиділи в автобусі. (Інші зупинки відрізнялися на порядок меншою дисциплінованістю). За нашими перебіжками меланхолійно спостерігали робочі на прохідній.

Найбільшою радіоактивністю відрізняється симпатичний на вигляд мох, що поступово вкриває асфальт. На шляхопроводі (до речі, через недіючу колію маршруту Москва-Івано-Франківськ), який після 1986 року називають міст смерті, його повно.

Ну і про мутантів. Місцеві наполягають, що все це казки. З фауни ми бачили стадо (чи табун – не знаю, як правильно, але точно не косяк) кабанів з поросятами. Штук 20 – не менше. З вигляду – кабани як кабани. По голові на кожного. Проте соми, які плавають в ставку біля АЕС – це щось неймовірне. Кажусь, і тут радіація ні при чому – їх активно годують хлібом, а лапати – не лапають з очевидних причин. Придивіться – в центрі рибка з вусами, рибки поруч – довжиною з руку.

Тож зовсім не страшно. Після екскурсії вирішили поміряти, як світяться капці. Чудово світяться! В 10 разів вище за норму. І не лише капці. Тож по завершенню подорожі пасажирам в метро я сяяв посмішкою в різних сенсах цього слова.
Ну його нафіг…

p.s. Зацікавленим раджу переглянути Сайт м. Прип’ять.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

2 коментарі

  1. The mortgage loans suppose to be very useful for people, which are willing to ground their business. As a fact, that is not very hard to receive a commercial loan.

  2. красивые места

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.