Золочівський замок

Як відомо, вцілілих від спільних зусиль татар, росіян, поляків і українців замків в неньці залишились одиниці. Під вцілілими я маю на увазі ті, про які слово «замок» можна вживати не в жартівливому контексті. Більшість з вітчизняних фортець нагадує заржавілу і пусту консервну банку на закинутому смітнику, за виглядом якої ми пробуємо зробити висновки про смак і запах того, що в тій консерві колись було. Золочівський замок перебуває в незабутій державою меншості.

Можливо, секрет виживання Золочівського замку в його конструктивній особливості. Земляні і дерев’яні укріплення на цьому місці були віддавна. Якуб Собєський, тодішній власник Золочева, доручив італійським архітекторам їх осучаснити. Що й було завершено в 1634-му році.

У той час артилерія вже готували вирок самій доцільності замкобудування як такого. В якості прогресивної новації невідомі архітектори запропонували щось схоже на технологію побудови бліндажів: земляні вали укріплювалися з крутого боку каменем. Ззовні не надто неприступна конструкція (її називають голландською) успішно захищала від обстрілу і легко відновлювалась. Усередині валу часто розміщувались каземати.

Така фортеця, доповнена бастіонами і равеліном (це така трикутна штука, що стоїть окремо від фортеці і захищає замкові ворота), розміщена на пагорбі і оточена ровами з водою є серйозною перепоною для противника.

Судячи з усього, голландська технологія ще й значно дешевша за класичну, що не міг не оцінити навіть такий заможний власник, як польський король.

Замок будувався саме як королівська резиденція. Хоча король Ян III бував тут не часто.

Головною житловою будівлею резиденції був Великий палац. Збудований також з використанням сучасних тогочасних технологій палац був обладнаний туалетами! (Деякі з них мають досить оригінальну конструкцію — до унітазу підведено ринву з даху, щоб стічні води змивали у вигрібну яму нечистоти. Для більшої частини Європи таке обладнання вважалося проривом у майбутнє).

Опалювався палац камінами і печами. Під палацом, що займає площу біля 1000 кв.м збереглися підземелля.

У 1672-му році після шестиденної облоги замок все ж був захоплений татарсько-турецьким військом капудан-паші (в оповідях частіше написано паші Капудана, але гадаю що це помилка, бо капудан-паша — військове звання). Турки сильно понищили фортецю.

Ян Собєський силами полонених, причому переважно турків, відбудовує і укріплює цитадель.

Тож нова спроба татарів 1675-го року закінчилася поразкою війська Аджигірея. (Як я розумію то він на картині у правому куті — дрібонький, з кривою шаблею).

Ще за Яна III, наприкінці XVII століття на затишному внутрішньому подвір’ї замку, на осьовій лінії входу розташований будують Китайський палац. (На Вікі написано, що це єдиний в Україні й один з трьох у Європі, зразків «східної» архітектури. Цьому факту я чесно кажучи не довіряв би. Бо, скажімо, свій Китайський палац є в Ломоносові, що під Пітером).

Сьогодні тут розташована філія Львівської галереї мистецтв. Експозицію палацу (фотографувати тут чогось не можна — це вам не Дрезден якийсь) складають будь-які речі, що можна назвати східними. Від килимів до нецке, незалежно від віку, стану і країни походження.

Після смерті короля Яна тут ще бувають його нащадки. Але вже в 1737-му році Золочів переходить до Радзивілів, які, як я вже писав, мали той Золочів і замок з ним глибоко в носі.

Нова австрійська влада інвентаризує, але не відновлює цитадель. Замок занепадає. Лише за Комарницьких було розпочато реставраційні роботи.

Після того, як Золочів було передано короні, уряд розмістив у замку військові казарми, а потім — лікарню. В 1872 році фортеця надовго стала державною в’язницею. Після 1939-го року – це вже була в’язниця НКВС (Львівська тюрма №3).

Після німецької окупації до тюрми допустили місцевих жителів. Пiд замком-в’язницею зiбралося багато людей. Я побачив довгi ряди розкладених трупiв, добутих з ями пiд муром. Запах гниючого тiла звалював з нiг, але люди, закриваючи обличчя хустинками, все ходили у пошуках рiдних. Трупи чоловіків були у брудній подертiй бiлизнi або напiвголi, неголенi. Багато мали повикручуванi та поламанi руки й ноги, зi слiдами тортур, з повириваними нiгтями, пошкодженими статевими органами. Серед них i жiнки у такому ж станi. У декого поскручуванi ззаду руки. Бiльшiсть убитi пострiлами в потилицю. — Так описує день відкриття катівні очевидець. З замку винесли біля 800 тіл…

Після війни тут діяло ПТУ, а у 1986-му році у замку вирішили влаштувати музей.

Реставрація, розпочата ще на початку 80-х, триває й досі. (На фото скульптура, символізм якої деякі відвідувачі передають словом «дуля»).

Замок разом з сусідніми Олеським і Підгорецьким входить до так званої Золотої підкови Львівщини.

І про тамплієрів. Нібито їх знайдені неподалік камені з письменами прикрашають нині замкове подвір’я. Дивно, що Умберто Еко і Ден Браун оминули у своїх оповідях Золочів. На відміну від Блеки, яка, само собою, не оминула.

Золочівський замок вижив. Попри зусилля енкавеесівців, тамплієрів, козаків, королів і петеушників.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.