Недригайлів

Немелодична назва цього містечка, що на Сумщині, приховує героїчне минуле. Колись місцеві жителі не здригнулися перед татарськими полчищами й дали їм рішучу відсіч. Альтернативні версії натякають на недригливу течію тутешньої річки або на прізвище Недригайло. Котрий, вочевидь, також був сміливцем. Можливо колись той Недригайло полював тут на мамонта (про якого нижче). Або на носорога (влітку 1926 р. в цих краях селяни знайшли залишки кісток шерстистого носорога).

Поселення тут були від царя гороха (гороха треба з малої чи таки з великої писати?). А власне Недригайлів було засновано скоріше за все в 1639-му році. Населення Недригайлівщини вже в І пол. XVIII ст. займалося рільництвом, скотарством, млинарством, пасічництвом, різними ремеслами.

У 1647-му Недригайлів від Польщі переходить до Московського царства. Недригайлів тоді був оточений дубовим острогом, який захищали, крім природних укріплень, ще й рів та земляний вал. Східна Недригайлівщина в 1650-х роках ввійшла до складу Сумського козацького полку, якому підпорядковувались Недригайлівська і Деркачівська сотня. Західна ж Недригайлівщина разом з Костянтинівською сотнею належала до Лубенського полку Гетьманської України. На початку Хмельниччини, у 1648 році, біля Костянтинова загони Максима Кривоноса билися з польськими військами Яреми Вишневецького.

Під час Північної війни, у листопаді 1708-го р. шведська кіннота намагались увійти до недригайлівської фортеці. Шведи запропонували козакам здати місто. Отримавши різку відмову, вони увечері повернулися з загоном у 1500 шабель і атакували непокірне містечко. Але недригайлівці відбили напад ворога, який, спаливши передмістя, відступив. Дізнавшись про ці події, цар Петро І спорядив на допомогу недригайлівцям донських козаків. Через два тижні шведи знову атакували Недригайлів і знову потерпіли поразку. Петро подякував місцевим жителям і нагородив спеціальною грамотою. Самодержець побував у Недригайлові і брав участь у церковній службі.

Після тих подій Недригайлів втрачає оборонне значення. Його жителі і далі надають перевагу землеробству. (Зауважу, що це не цвинтар, а дошка пошани місцями ще живих недригайлівців).

Головною окрасою краю (якщо не рахувати Хоружівку) є вже описаний мною пам’ятник мамонту. З ним тут носяться як з писаною торбою. Навіть в місцевій школі у ющенківському кутку є муляж тої дивини.

Він же — на гербі району. В колосках.

Сперматозоїди на гербі Недригайлова (як і черешні на гербі району) виявились сливами, які символізують достаток.

Герб з мамонтом тулять навіть на буденні вивіски, не кажучи вже про сайти.

За радянської влади селище то додавало у статусі, то позбавлялося його. В 1962-му році на додачу до мамонта тут відкрили пам’ятник Шевченкові. Для гламуру його постамент недригайлівці малюють в популярний в провінціях фіолетовий колір.

За спиною в Шевченка школа. Суміщена для зручності з громадською приймальнею безграмотно написаного брата Віктора Ющенка — Петра.

Головний портал (!) Недригайлова зустрічає гостей матеріалом доволі еротичного характеру. «Якщо хтось не знає, що це таке імпотенція, то поясню. Це коли певний орган чоловічого тіла не здатен виконувати свої функції, а значить, не можна отримати ні задоволення, ні результату. Ось таке гнітюче порівняння викликає у мене чергова сесія районної ради.»

Як можна переконатись, мешканці містечка жваво обговорюють актуальні негаразди. От, скажімо, питання: чому на здачу часом дають цукерки? Мені здається, що самі господарі магазинів заставляють продавців «накидати» цукерки чи щось інше. Тут у них е якась хитрість, як обхитрити покупця. Тому одну цукерку, тому дві, так, дивись, кілограм за день і розійдеться. А копієчка до копієчки — вже і є сума. Я ще розумію, коли замість 5 копійок дають нормальну цукерку — «Барбарис», «Дюшес», «Рошен». А то вже зовсім совість втратили, дають цукерку завбільшки з нігтик. Хочеться щось сказати, але соромно, ще подумають, що ти скандальна чи дріб’язкова людина. А продавці на це і розраховують. У відомому в Недригайлові магазині мені винні були 50 копійок, замість них дали чотири «Пташки», приказуючи, що одна цукерка витягує на 8 копійок. Але ж, вибачте, це ж тільки 32 копійки! А решта?

Коли я вже лічив хвилини прощання з Недригайловом до мене причепився двірник. Він конче хотів аби його сфоткали і навіть, а потім — і надрукували. Коли це залежить від мене, я завжди виконую обіцяне.

За можливість насолодитися недригайлівщиною традиційно завдячую Українському журналістському фонду.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.