Мінськ

Початок про Білорусь був давніше.

Вперше про Мінськ згадують в Повісті временних літ. Само собою в контексті того, хто кого де завалив. В год 6576 (1067) … Изяслав, Святослав, Всеволод, собрав воинов, пошли на Всеслава в сильную стужу. И подошли к Минску, и минчане затворились в городе. Братья же взяли Минск, перебили всех мужчин, а женщин и детей захватили с собой как военную добычу и пошли к Немиге, и Всеслав пошел к ним на встречу. Они встретились на Немиге 3 марта; и был снег великий, и войска пошли друг на друга, и был бой жестокий, и много людей пало…. В битве победили Ярославичи, Всеслав бежал. Немига – це річка, захована нині в колектор, притока Свіслочі, на якій стоїть Мінськ.

::топ-блог::

Є легенда, що Менеськом звали богатиря-знахаря. Він збудував на Свіслочі млин, і не простий, а богатирський. Млин міг молоти навіть каміння. І ночами їздив Менеськ селами на своєму млині (цікаво, як це виглядало), й набирав собі дружину. За іншою версією, назва міста походить від слова “міна”, що підкреслює торговельне значення древнього Мінська. Само собою, ця версія має менше прихильників на тлі історії про дебелого наїзника млинів.

В 1084 році Мінськ учергове знищують, цього разу силами Володимира Мономаха. Князь тут неодноразово воюватиме і пізніше. На початку XII століття місто стає центром князівства. Один з його правителів Глеб Всеславович укріплює й розбудовує місто. Проте в ті роки ця земля неодноразово переходила з рук в руки, тож незабаром від Мінського князівства залишається лише спогад.

На початку XIV століття мінські землі потрапляють у склад Великого Князівства Литовського. В 1413 році місто стає центром найбільшого воєводства. Відтоді відновлюється розквіт Мінська. В 1499 році Мінськ одержує Магдебурзьке право. Містом керує магістрат на чолі з войтом (не плутати з Войтиком). Війта призначав Великий князь.

Як я вже розказував, першу дерев’яну ратушу збудували ще в XVI столітті, але від неї нічого не залишилось. Потім було збудовано кам’яну двоповерхову будівлю, яку декілька разів перебудовували. Російська імперія магістрати упразнила, тож і саму ратушу в 1857-му році було ухвалено знести, причому рішенням особисто Миколи I. А в 2004-му році ратушу на старих фундаментах відбудували, причому ніби-то вищу, ніж вона була.

Кажуть, що побічним ефектом відбудови стало повернення ратушного привида. В 1760-му році на її подвір’ї було страчено шляхтича Михала Волотковича. Той завинив пиятикою на засіданні магістрату. А після страти ночами з’являвся у ратуші аби помститися за несправедливу кару.

В той час загалом оформлюється забудова Троїцького передмістя. Це такий мінський Поділ.

Колись тут було чимало питейних закладів. За мірками сучасного Мінська їх тут чимало і зараз.

“Трійка” вважається літературно-актикварним кварталом. Назва передмістя пов’язана з Троїцьким костелом, спорудженим тут в XIV столітті князем Ягайлом.

Відреставрований в 80-ті роки минулого століття квартал, як і більшість помітних будівель столиці Білорусі, гарно підсвічується уночі.

Горбатий міст сполучає передмістя з Островом сліз. Каплиця в центрі острівця споруджена в пам’ять воїнів-афганців. Обрисами каплиця нагадує полоцьку Євфросиненську церкву XII століття.

Символічно, що саме Острів сліз став неодмінним пунктом зупинки весільних кортежів. Цікавою традицією є приторочення на острівний паркан іменних колодок.

На початку XVI століття Мінськ штурмують то війська кримського хана Махмет-Гірея і російського князя Михайла Глинського. Польський король Сигизмунд-Август намагається компенсувати негаразди тих років розширенням прав міста. Тут розвиваються ремесла, утворюються цехи. Тут перетинались численні торгові шляхи.

Будуються численні храми і монастирі. Один з них – бернардирський, нині має назву православна катедра Святого Духа. Храм спорудили в 1642-1687 роках. Як писав російський подорожуючий, у цьому храмі “играли на органах и хорах и пели зело предивно”.

За радянської влади тут влаштували спортзал і буцегарню у підвалі. В 1938 році вирішили собор підірвати. На площі перед ним влаштували багаття з церковної літератури, а з трибуни закликали чим швидше приступити до діла. Кажуть, що головний виступаючий присягнув не зійти з місця, поки собор не розвалять, і негайно примудрився зламати обидві ноги. І, мовляв, це так налякало ініціаторів знесення, що виконання рішення відклали. За часів окупації собор відродили, з чим змирилась і радянська влада.

На початку XVII століття в Мінську з’являються єзуїти. За короткий період ними збудовано одинадцять монастирів зі школами. Активності єзуїтів сприяла унія, завдяки чому православ’я поступово витіснялось католицтвом. В 1700-1710 роках в Мінську споруджується Костел пресвятої діви Марії, котрий нині є головним католицьким храмом міста. Храм залишався діючим навіть в часи, коли в сусідній будівлі розміщувався Совнарком БРСР. Та все ж у 1948-му році костел передають ДЮСШ, башти розбирають, здійснюють інші перебудови. В 1994-му році розпочинаються відновлювальні роботи.

Під час Північної війни, в 1708-му році містом володіли шведи. Мешканці вимушені були сплачувати чималу контрибуцію. Не менші податки мінчани платили і російським визволителям. Після другого поділу Речі Посполитої Мінськ стає російським. Місто стає центром губернії і втрачає магдебурзькі привілеї.

Мінськ перебував на шляху наполеонівських військ. Тодішній губернатор Павло Добринський спільно з чиновниками залишили місто і увесь час окупації вичікував в екзилі. Ти часом польська знать урочисто зустрічала війська Наполеона (як відомо, майже жінкою Наполеона була полька Марія Валевська). За його задумом Мінськ мав стати важливою проміжною базою. Після відновлення російської влади Мінськ довелось серйозно відбудовувати.

Царська влада до середини XIX століття активно закручувала тут гайки. Певний час територія Мінська взагалі мала статус військової. В 1839-му році було заборонено уніатську церкву, закрито університет, скасовано численні польсько-білоруські назви установ. Цим же указом 1839-го було по суті заборонено білоруську мову і наказано до спалення всі примірники Біблії білоруською.

До середини XIX століття Мінськ значно виріс. Створювалися численні підприємства капіталістичного типу: цегельні, суконні, винокурні. Великі земельні володіння в місті належали церкві, яка отримувала значний прибуток від здачі землі в оренду городянам.

Більше половини міських вулиць була вимощена каменем, четвертую частину будов складали кам’яні будинки, у тому числі два – триповерхові.

Костел святого Йосипа збудували в XVII столітті. А в 1864-му році його, через участь монахів-бернардирців у національно-визвольних змаганнях було закрито. Згодом тут розміщувався архів (традиція розташування архівів у культових спорудах почалася ще до більшовиків), шпиталь, трапезні. За часів другої світової в монастирі працювало гестапо. Кажуть, що німці навіть спорудили бетонний жолоб з-під монастирської стіни для стікання крови.

Символічними воротами у сучасний Мінськ прийнято вважати дві будівлі навпроти Центрального вокзалу.

На верхніх ярусах сталінськоампірних споруд рясніли скульптури робочих, колгоспниць і ко. Проте вже в 50-х роках пам’ятники почали буквально падати людям на голови. Більшість з них забрали. В 2004 році кілька вже не бетонних скульптур відновили. А годинник, що на лівій фотографії, вважається найбільшим в Білорусі. Його захопили у якості трофею в німців. Годиннику понад 100 років.

Як відомо, саме в Мінську зупинились соціал-демократи (не ті, що Медведчука, а ті, що Плеханова й Леніна). Сьогодні в Мінську зупинитись не так просто – місто обвішане відповідними знаками. Деякі з них розташовані доволі екзотично.

Інші знаки доповнені узагальнюючими табличками. До честі мінчан, останнім часом вони, як і належить за демократії, на знаки забили.

Сучасний Мінськ – зразкова столиця майже соціалістичної Білорусі. За роки другої світової війни, у тому числі силами радянської і німецької авіації було знищено майже майже всі будівлі. Майже все, що ми бачимо зараз – повоєнна забудова або реконструкція.

Чисто, пусто.

На площі Незалежності – будівля уряду, ровесниця харківської. За первісним проектом будівля мала півколом охоплювати всю чималеньку площу. Прямо поруч – костел Святих Сімеона і Олени початку XX століття. Його ще називають Червоним костелом. Костел звели за гроші поміщика Едварда Войниловича в пам’ять за його померлими дітьми. Цікаво, що День Незалежності в Білорусі відзначається 3 липня – цього дня 1944 року Мінськ був визволений радянськими військами.

На 1 січня 2006 року в Мінську проживали 1 мільйон 780 тисяч 700 жителів. Це 79% білорусів, майже 16% росіян, 2,4% поляків, 0,6% євреїв, 0,1% литовців, 0,1% татарів, 0,1% циганів та ін. У місті більше 600 вулиць і проспектів. Його територія поділена на 9 районів: Заводський, Ленінський, Московський, Жовтневий, Партизанський, Першотравневий, Радянський, Фрунзе і Центральний.

Само собою, що попри відсотки білоруської мови на вулицях не чути.

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. Пізнавально, за що можна подякувати автору. Але викликало неабияке здивування сентенція автора: “До честі мінчан, останнім часом вони, як і належить за демократії, на знаки забили”? З якого це доброго дива “забивання на знаки” стало синонімом демократії? Чи не таким уявленням про демократію завдячуємо тому, що в умах громадян “демократія” стійко поєднується з ідеєями хаосу й анархії?

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.