Осінній рейд або Три замки за день

27 та 28 вересня переважно на території переважно Золочівського району Львівської області проходили Юнацькі змагання з пішого мандрівництва «Осінній рейд», організовані Пластом.

Мене кликнули туди поїздити цим маршрутом на ровері у складі велопатруля. Я погодився, взяв ще Васю та Йуру (на фото внизу Йура пасе тьолок :) ) та поїхали.

День перший

Спанькати нам довелося коло села Червоне, куди ми дісталися нічної електричкою, звідкіля ми вирішили скочити одразу до Золочева (якихось 7 км), щоб привести себе до ладу.

Золочів, окрім розкрученого замку, має ще дуже гарний костел. Звісно, як і багато чого старого у нашій державі, троха запущений… :(


«Понаприїжджали тут, понасмічували…»


Золочівський велопаркінґ.

Гамали ми у місцевому кафе “Марія”. Ніколи туди не ходіть! Спочатку пані нам наголошувала, що у них “кафе другої категорії”, а потім, коли ми поїли і ще щось балакали, почала нас виганяти: “Поїли, ну то вставайте і йдіть”, при тому, що напливу відвідувачів у неї не було, а ми там гривень зо 250 залишили. Книги скарг, до речі, теж не виявилося.

Йура намагався підрізати Любу. Цілком випадково, але полетіли з роверів обоє. І хоч у Люби на нозі була більша вавка, вона погодилася полікувати Йуру. Бита небитого… :)

Село Почапи. Тут ми зустріли коло десятка команд і відважно їх “попатрулювали”.

Костел Успіння Богородиці у селі Білий Камінь. Кажуть, в середині там гарно й не дуже понищено, бо місцева громада дбає за нього. Зокрема, він майже завжди стоїть закритий для доступу. А ще по дорозі до села у мене тріснула камера на передньому колесі, тож тепер знаю на практиці, завдяки [info]zjelia , як міняти колесо – до того, на щастя, ніц такого не траплялося.

Біля оцього буракового поля тріснула камера. Поки чекав заки вернеться Вася, у котрого була в наплечнику моя запаска, мав нагоду побавитися панорамками. Ну от чи не красиво у нас на Прикарпатті?..

Над дверима – “дата виготовлення”, чи, мабуть точніше, освячення – 1787, 25 жовтня. А на самих дверях щось дуже схоже на символи Сонця – сваргу. А брама взагалі молоденька – всього лиш з 1904 року стоїть :)

“У часовому континуумі” – ліворуч радянський обеліск !загиблим у Великій вітчизняній війні” з маленьким хрестиком на плиті, праворуч в глибині – костел, а по центру – кури. Ще тут у цьому селі, що колись було містом, був замок. Принаймні, перед І Світовою було видно руїни. Кажуть, дві війни донищили те, що лишив час. Зараз на місці замку тіки непримітний пагорб.

Олена — Деревосидюча шоколаднобатончикова поїдачка звичайна.

На горі Святій є відкрита (літня?) церковка. Невідомо, чи будуть їй добудовувати стіни, але й так виглядає досить незле.

Хрест на горі Білій на честь Маркіяна Шашкевича, уродженця Золочівщини. У цьому регіоні взагалі ним дуже пишаються. Коли ми другого дня поверталися у Золочівський район з Буського, то нас вітали на “Батьківщини Маркіяна Шашкевича”.

Вася вказує усім напрям до траси.

Справа в тому, що ходили-їздили ми по мапах ще 1977 року і відтоді на терені дещо помінялося. Зокрема, на місці деяких просік виріс густезний ліс. Зробили зайвий гак, у табір коло Гавареччини заїхали вже затемна, але усі були живі, здорові та задоволені. Хоч і, через одного, замучені.

Ось що ми намотали першого дня:

День другий

Нічні посиденьки коло вогню біля села Гавареччина першого дня мандрівки плавно переросли у другий день. “А це означає, що нас чекають нові пригоди!” © Пані Миша з “Вомбата”

На завершення першого дня ще публікую отаку знимку мене та Йури. Ми стоїмо у “трофейних” камізельках, знайдених просто на землі :) Не пластуни можуть не зрозуміти всього приколу, пластуни ж мали б оцінити :-) Але це у нашій історії не головне – читайте далі…

Взяли курс на Олесько і, відповідно, потрапили у Буський район. Та сама дорога у Золочівському розбита та покоцана, а рівно перед знаком починається класний асфальт, що примикає до Київської траси. Київську трасу робили, здається, турки і у них то вийшло дуже кльово. По такому приємно їхати, аж так, що боїшся, щоб не заснути – ніде ніц не трясе, не стукає, не гепає :)

Перукарня в Олеську. Будиночок просто шикарний і перукарня тут зовсім не пасує. Вивіска свідчить про те, що її повішали тут вже давно.

Монастир капуцинів та його водостічна труба. Гарно, пра?

Наша кумпанія коло замку. Мали прикрий інцидент із невихованою охороною, до того ж трьом повторювали одне і теж. Приблизно таке:
Охорона: Ви чого тут на роверах приїхали? Ану – дві хвилини, і щоб вас тут не було!
Ми: Не було жодного знаку, тому й заїхали. На брамі навіть нікого не було, щоб запитатися.
Охорона: Там міліціонер стоїть!
Ми: Не було там ніякого иіліціонера!
Охорона: Може, на 5 хвилин відійшов…
Ми: Ми там 20 хвилин чекали, поки всі під’їдуть – міліціонера не було.
Охорона: Значить так – дві хвилини і щоб вас тут не було.
Ми: Ми познимкуємося і поїдемо.
Охорона: Дві хвилини, я сказав!
Ми: Зразу як зробимо фото.

І так з трьома. Третій охоронець, вже на виїзді із території, нам ще почав погрожувати. Дивно – роверам вхід заборонено, а п’яних в дупу відвідувачів пускають. Шкода, що на плоді праці пана Возницького і Ко для якихось іноземців може поставити хрест якась охорона. Ті ж таки поляки туди пачками їздять. А вони тепер балувані – нахамлять польському велосипедисту, то він почне ображатися і більше не поїде до Олеська. Словом, будемо писати листа Директору :)

За спиною лишився Олеський замок і ми об’їзною дорогою покрутили педалі в бік Підгірців.

Правий поворот від вилизаної траси веде до села та замку. єдина можлива дорога, в принципі. Вдалині на фоні видніється єдина машина, якій там зручно їздити – величезний бензовоз. Праворуч видно шпилі замку.

Храм святого Йосафата навпроти самого замку. Шикарна споруда з категорії Простонемаєслів. Фотки замку впритул немає, бо коли під’їхали до замку, то згадали, що фотоапарат знаходиться у Васі, котрий до замку не підїжджав. Справа у тому, що я, Зєля та Скопик поїхали напряму під гору до замку, а решта кумпанії – об’їзною дорогою.

Водії нам траплялися на диво культурні та толерантні – об’їжджали нас десятою дорогою і, навіть, деколи фафакали, щоб попередити.

Якщо їхати з Підгірців до Золочева, то неможливо не побачити справа від траси оці гігантські антени. Більшість огляду засаджена деревами, проте є достатньо “лисих” ділянок, де все можна проглянути. Про ці антени читаємо у “Прогулянці Львовом” Ігора та Зоряни Лильо: “Залишивши ауру, що оточує руїни замку в Підгірцях, вирушаємо в напрямку Золочева. Раніше цей шлях був сповнений таємничості й майже недоступний для проїзду. Причину цього важко не помітити поблизу села Сасів. Навіть уже не діючі аелетенські антени космічного спостереження (чи керування?), що раніше складали єдину військову систему СРСР, справляють неабияке враження”.

У Золочеві нам фатально не повезло – замок закрили, бо було пізно. Добре, що не переоблік чи прийом товару :) Ну нічого – маємо ще грандіозні плани, щоб відвідати його ще цього року. Дай боже, у цю неділю, скочимо у Золочів та Поморяни.

А, наразі, Золочівський двірець –
Ось і мандрівочці кінець =)

67 великих фото (мої та Петра Задорожного) з мандрівки Золочів – Почапи – гора Свята – гора Біла – Гавареччина – Олесько – Підгірці – Золочів

Поділитись:
  • Добавить ВКонтакте заметку об этой странице
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Buzz
  • del.icio.us
  • email
  • PDF
  • Print

Читайте також:

Один коментар

  1. снимки и статья получились интересными. А водители на дорогах не всегда такие вежливые :)

Прокоментувати

You must be logged in to post a comment.